Глава 12

Марк

Момент, коли я застав Еллі за розглядуванням моєї іменної таблички, взагалі вийшов бентежним. Я спочатку хотів просто трішки жартома налякати її, адже вона навіть не помітила мого приходу. Але потім мій невинний жарт вийшов мені ж боком. Опинившись біля неї так близько, я міг думати тільки про те, щоб зараз же стиснути її в обіймах і поцілувати так, як хотів ще з самого ранку. Та що там зранку... З найпершої зустрічі... Ледве стримався... Чому? Бо вже для себе вирішив, що поки не буду форсувати події, адже надто багато зараз залежить від наступних вже дев'яти робочих днів. Та й не впевнений, що вона оцінила б такий мій порив. 

Еллі сьогодні майже весь день пробула в моєму кабінеті. Це зовсім мене не нервувало, хоч зазвичай я не люблю, коли мене щось відволікає від роботи. А вона відволікала, особливо поки вона не переодягнулася, але я не відчув ні краплі роздратованості. 

Ми багато говорили про роботу. Потім вона уважно вивчала теку з деталями проєкту, ну а я вивчав її. Помітив, що вона закушує щоку зсередини та намотує пасмо волосся на палець, коли зосереджена. А ще таке враження, що вона проговорює подумки прочитану інформацію із закритими очима, щоб краще все запам'ятати. Мені просто цікаво було за нею тишком спостерігати, але я намагався стримати свій цей порив. Не дуже виходило, звісно, але таке.

На загальній нараді, я постійно шукав її поглядом. Вона швидко знайшла спільну мову з робітниками, в чому я не мав сумнівів. От тільки мені аж зовсім не сподобалося, як доброзичливо вона відповідала Ярославу і сміялася з його жартів. Але про це я ще з нею поговорю пізніше.

Загалом, дуже швидко пройшов час. Зараз на годиннику була вже друга година дня. Думаю, Еллі можна вже відпускати додому. Достатньо з неї на перший день. Завтра вже почнуться її основні обв'язки, тому сьогодні хай нормально відпочине.

– Еллі, на сьогодні все. Можеш ці всі документи взяти із собою, вдома спокійно ще раз все передивишся. Я відвезу тебе, – одразу озвучив те, про що думав.

– Добре, але я можу й сама доїхати. Не думаю, що ти всіх підлеглих додому підвозиш, – вона відповіла якось дивно.

– А що в цьому такого? Зараз час обіду, тому нас майже ніхто не побачить. А як побачить, то в цьому немає нічого поганого. Всі ж вважають, що ти тільки переїхала, тому не дивно, що я хочу тобі допомогти, – поспішив її заспокоїти.

– Марку, існує таксі, якщо ти забув. Тим більше якщо директор спеціально відвозить дівчину-підлеглу посеред робочого дня кудись, то це може стати причиною пліток. Я б не хотіла до себе упередженого ставлення від нехай тимчасових, але все ж колег.

– Плітки? Еллі, ми дорослі люди, навіть, якщо між нами щось і було б, ніхто й слова не сказав би. А, враховуючи, що ми всього лише друзі, тобі взагалі не варто перейматися.

Вона стала виглядати якось похмуро після моїх слів. Невже їй настільки неприємна думка, що ми могли би бути разом?

– Мені таке не подобається, – промовила вона, дивлячись мені прямо в очі, – ми зараз бос і підлегла, отже, й поводити себе маємо відповідно. Тому, Марку Богдановичу, дякую за пропозицію, але краще я сама поїду додому.

– Еллі, нам не обов'язково дотримуватись цього офіціозу, ти ж не справжня моя підлегла. Та й взагалі, я дійсно хочу бути твоїм другом, чи колегам заборонено дружити? – я вирішив трохи знизити напругу, адже не хотілося, щоб Еллі почала ставитися до мене, як до "боса".

– Гм... Другом, отже, – вона якось дивно посміхнулась. – Добре, друже, як забажаєш.

– Тож...У нас все добре, Еллі?

– Звісно! Що може бути не так, Марку?

Ой, щось в мене погане передчуття. Аж надто вона різко це сказала, наче в голові щось вирішила для себе.

– Тоді я відвезу тебе? 

Вона кивнула і ми пішли на вихід.

Еллі

Ось так в один момент руйнуються всі сподівання. Ні, я й раніше вже розуміла, що сподіватися на якісь стосунки з Марком не варто, але ось так прямо почути від нього про наміри стати друзями – це мене добило повністю. Тим більше після сьогоднішнього особливого для мене моменту в кабінеті.

Ну гаразд, хоче “дружити” – окей, це його вибір. Зрештою, в мене теж гордість є, не буду ж я вішатись йому на шию. Допоможу з роботою, на тому наші шляхи й розійдуться, тепер я в цьому майже повністю впевнена.

Такі думки в мене крутились, поки ми спускались на ту злощасну парковку. І як ви думаєте, що я там побачила? Правильно, того лексуса, що мене сьогодні обляпав! 

Біля нього спокійнісінько стояли Яр і ще якийсь смуглявий високий чоловік з чорним коротким волоссям, одягнутий в темно-синій костюм-трійку. Мені от тепер цікаво, хто з них мудак-водій?

Як на зло, авто Марка стояло поруч, тому ми йшли прямо до них.

– Які люди! Привіт-привіт, – звернувся до Марка незнайомий мені чоловік. – Марку, ти ж наче не любиш виїжджати на обід, завжди розказував, що це неефективна трата часу, тому краще користуватися кафетерієм бізнес-центру. Чи ця прекрасна незнайомка тебе викрала? 

Чесно, після цього я почула, як в Марка скрипнули зуби.