Глава 9

Еллі

На місці нас зустрів Олег – охоронець, що вчора був на зміні при вході. 

– Еллі, ти в порядку? Ми тут всі собі місця не знаходимо. Дімон розповів про все. Мені так шкода, що мене не було поруч.

Сказав і міцно обійняв, а мені вмить на душі так тепло стало від його підтримки. Я буду сумувати за колективом, що став для мене справді рідним.

– Все добре, я в порядку. Еда немає? – згадавши цього покидька, в мене мурахи по шкірі пройшлись, чи то від страху, чи від огиди.

– На місці він, – скривився Олег, – в директора зараз сидить. Той вже знає про все. Ми всі сказали, що підемо з роботи, якщо він залишиться.

Боже, в мене сльози на обличчі виступили.

– Я зрозуміла, тоді одразу до нього піду, – не хотілося бачити Еда, але вибору не було.

– Почекай, я наших зберу, всі разом підемо.

– Не треба, я сама, – не було сенсу всіх там збирати.

– Не сама, а зі мною, – подав голос Марк, що був поряд зі мною.

– А ти ще хто такий? – насуплений Олег, наче тільки помітив його.

– Тебе це не стосується, – відповів Марк роздратованим тоном.

– Олеже, це Марк, мій знайомий. Це він вчора врятував мене, – вирішила я знизити напругу.

В цей момент друг по-іншому подивився на Марка, з неймовірною повагою.

– Ми всі перед тобою в боргу, – сказав він, простягаючи руку для нормального чоловічого вітання. – Вибач за таку реакцію, нерви сьогодні сам розумієш.

– Все нормально, – відповів на рукостискання Марк і усміхнувся.

На цій ноті ми пішли всередину. Чим ближче підходили до кабінету Віктора Олексійовича – нашого директора – тим більше я починала нервувати. Марк помітив це і взяв мене за руку. Це подіяло, наче гарна доза заспокійливого, і в кабінет я заходила з рішучим настроєм.

– Доброго дня, Вікторе Олексійовичу, можна?

– Еллі, добре, що ти тут, я саме хотів тобі телефонувати, – директор виглядав занепокоєним. – Едуард Іванович сказав, що у вас вчора виникло непорозуміння, і ти покинула робоче місце посеред зміни. Треба розібратися з ним. Не хотілось би, щоб внутрішні конфлікти якось впливали на роботу ресторану, сама розумієш.

Марк

В мене ще не до кінця пройшло роздратування від зустрічі з охоронцем на вході, що так сильно притискав Еліну до себе, як тут цей чоловік, що очевидно і є директором закладу, додав нової дози.

– Якщо спроба зґвалтування це для вас простий конфлікт, то щось я не дуже вас розумію, – не міг себе стримати.

– Яке зґвалтування?! Все було за взаємною згодою, – подав свій бридкий голос той слимак Едик. – Вона сама запропонувала себе, а потім почала кричати, ненормальна. Вікторе Олексійовичу, ви ж розумієте, які ці жінки непостійні – зараз хоче, а потім робить трагедію.

– Що? Як ти можеш так підло брехати? – шок на обличчі Еліни не можна передати словами.

Я довго не думав. В два кроки наблизився до цього покидька і підняв за шкирки.

– Ти впевнений, що все було саме так? Я бачив дещо інше?

– Все було так, вона мене підставила, бо я хотів її звільнити.

Я тільки замахнувся, щоб ще раз врізати йому, коли директор крикнув:

– Досить! Заспокоїлись всі! Еллі, розповідай свою версію.  

Еллі? Я вже не перший раз чую це звертання, певно так називають Еліну близькі. 

– Вікторе Олексійовичу, все було зовсім не так, як говорить Ед. Вчора він намагався силою взяти мене, коли я відійшла до свого кабінету, – почала вона розповідь. – Спочатку він захотів мене звільнити, а потім запропонував вирішити це питання інтимним шляхом. Я відмовилась, але його така відповідь не влаштувала. Він застосував грубу силу щодо мене і ледь не зґвалтував. Мені пощастило, що в цей момент мене шукав мій знайомий, Марк – вона показала в мою сторону, – він мене і врятував. Хочете докази? Цього достатньо?

Вона різко переклала своє волосся назад, а ми побачили страшні фіолетові синці на її тонкій шиї. 

Це стало останньою краплею. В наступний момент ця сволота вже була вжата в підлогу моїми руками. Я відчув таку ненависть, якої й не очікував від себе. Перед очима стояли синці Еліни, її вчорашній стан, і це ще більше спонукало мене. Перший удар пройшовся по вилиці, а другим я точно зламав йому носа. Отямився, коли забігли охоронці і відтягнули мене. Покидьок стогнав, стираючи червоні краплі з обличчя, але цього було ще мало. Його взагалі прибити потрібно, за таке відношення до моєї дівчинки. 

Коли мозок почав нормально функціонувати, я перевів погляд на Еллі, що саме підбігла до мене.

– Ти як? Марку, я ж просила без емоцій. Господи, ну навіщо ти так?

Вона занепокоєно дивилась то мені в обличчя, то на роздерті руки. Останнє, що я хотів – засмучувати її після всього. Сам не знаю, чому не міг зупинитися. Вже не 16 років, а зреагував, наче малолітній.

– Вибач, маленька, я не хотів тебе засмучувати, – я змусив себе їй усміхнутись, а потім просто обійняв, намагаючись не замастити її сукню.