Лекція №4. Україна у 2014-2019 роках. Збройна агресія проти України

1. Євроінтеграційний курс України і «руський мір»

Євроінтеграційний курс України

Ще в липні 1993 р. Верховна Рада України ухвалила постанову «Про основні напрями зовнішньої політики України».

Це перший офіційний документ, у якому йшлося про наміри України стати членом Європейських Співтовариств (ЄС).

Реалізуючи європейський вектор зовнішньої політики, Україна в червні 1994 р. уклала документ про основні напрями зовнішньої політики України – «Угоду про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною».

Щоб положення цієї угоди набули чинності, її мали ратифікувати три Європейські Співтовариства й усі країни-учасниці. Ратифікація затягнулася до 1998 р.

Значне пришвидшення євроінтеграційних процесів відбулося після приходу до влади у 2005 р. Віктора Ющенка. Завдяки його особистій позиції та діям його уряду у 2007 р. стартували переговори щодо укладання нової угоди з ЄС.

Україна в імперській доктрині «руського міра»

«Руський мір» – імперська геополітична доктрина Російської Федерації, спрямована на обґрунтування і відновлення Російської імперії в кордонах 1914 року. Вона стала інструментом для втручання Російської Федерації у внутрішні справи країн колишнього СРСР, а також окупації частини їхньої території. Ідеологія «руського міра».

Базується на кількох положеннях:

1) «цивілізаційній місії» Росії,

2) применшенні та невизнанні здобутків інших народів,

3) використанні російської культури як засобу експансії, особливому російському православ’ї.

Під час правління президента Віктора Януковича (25 лютого 2010 — 22 лютого 2014) Україна попадає під дуже сильний вплив «руського миру», хоча вона й перебувала в ньому й раніше у трохи зменшеному варіанті.

Вже за часів президентства в Росії Путіна і Медвєдєва відбувалося несприйяняття Росією нової геополітичної реальності, коли держави на пострадянському просторі не визнавалися як рівними політичними суб’єктами.

Чого прагнуть творці «руського міра»?

Ці творці прагнуть об'єднати народи, захистити російську мову і культуру в Україні.

Творці «руського міра» заперечують існування українського народу як самобутньої етнічної спільноти з притаманними їй територією, мовою, духовною і матеріальною культурою, релігійністю, менталітетом, спільністю походження.

Основними елементами впровадження «руського міра» визначено початкову «братню» співпрацю, згодом розтягнена у часі, цілковита асиміляція й у підсумку остаточна ліквідація України як суверенної держави й українців як нації та самобутньої етнічної спільноти. Упродовж певного часу російська влада намагалася реалізувати цю програму, вкладаючи значні кошти в економічне освоєння України.

Водночас звичним стало використання економічного тиску і шантажу.

2. Революція гідності

Початок Євромайдану (з 21 листопада 2013 року)

21 листопада 2013 року розпочалися масові протести у Києві на Майдані незалежності тих, хто був незадоволений політикою президента Віктора Януковича та його уряду.

Незважаючи на вимоги протестуючих на Саміті глав держав у Вільнюсі 29 листопада 2013 року Президент України Віктор Янукович не підписав Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом (він пояснював, що це не вигідно), що додало ще більших масштабів Євромайдану.

1 грудня 2013 року Київ зібрався на перше віче (близько 700 000 людей) — загальні збори громадян (з того часу їх проводили кожну неділю опівдні).

Учасники були обурені жорстокістю міліції, проявленою до мирних і беззбройних демонстрантів, та вимагали відставки Кабінету Міністрів.  Влада на вимоги не реагувала. 8 грудня на Майдані, під час так званого «маршу мільйонів», було вирішено блокувати урядовий квартал.

Революція гідності 2013-2014 років

З часом ці виступи отримали назву «Євромайдан», або «Революція гідності». Учасниками Євромайдану стали політики - опозиціонери А. Яценюк, В. Кличко та О. Тягнибок. При підтримці країн політичних діячів Європи і США люди України протестували проти корупції, соціальної нерівності, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського направлення зовнішньої політики.

 На жаль відбувалися гострі криваві зіткнення урядових сил і протестуючих. Найбільш радикально налаштовані протестувальники з Майдану застосували дрючки, каміння, «коктейлі Молотова», палили автомобільні шини, заподіявши смерть, завдавши тілесні ушкодження багатьом представникам офіційних силових структур.