Глава 2. Напрямок — вперед

Вона мчала крізь вузькі вулички, немов хтось закрутив у неї пружину. Кам’яні стіни множили її кроки на дивну музику, що зовсім не пасувала до розміреного місцевого ритму. З балконів звисали бугенвілії, крамарі неквапно розкладали інжир, а десь із відчиненого вікна лилася мелодія старого акордеона. Кожен цей кадр ніби пропонував: зупинися. Подивися. Ти ж саме за цим сюди й приїхала. Але вона тільки пришвидшувалася. У руці стискала складений удвоє аркуш, який вітер раз у раз намагався вирвати. Аркуш був списаний дрібними рядками, і майже біля кожного вже стояла галочка.

1. Поснідати.

2. Зайти на ринок.

3. Купити подарунки.

4. Побачити собор.

5. Випити кави

6. Дійти до оглядового майданчика.

Навіть відпочивала вона сьогодні - відповідально!

Перехожі озиралися. Дідусь у капелюсі підняв брову, жінка в лимонній сукні усміхнулася, а хлопчик із морозивом навіть спробував побігти поруч: та швидко здався. Мабуть, він іще не знав, що дорослі іноді здатні перетворити на перегони навіть відпустку. Вона звернула за ріг, оминула мопед, що дрімав під стіною, і раптом відчула запах моря. Сіль і легка волога змішалися з ароматом свіжого тіста з пекарні. На секунду їй захотілося зупинитися. Просто стати посеред вулиці й вдихнути все це так глибоко, щоб запам’ятати. Але вона глянула на годинник.

- Ні! Потім! - і побігла далі по бруківці, що пам’ятала кроки людей, які жили тут задовго до її списків, годинників і планів.

Босоніжки дзвеніли об каміння, мов ложечки по філіжанках, а попереду вже проступала тонка синя смуга моря. Залишався останній пункт. І, звісно ж, його теж треба було виконати вчасно!