Розділ 7

— Ну що, Сороко, ще раз? — Орест нахабно всміхнувся, тримаючи сценарій перед собою.

Ангеліна видала довге, багатостраждальне зітхання, ніби її змушували копати тунель до центру Землі.

— Я не розумію, навіщо ми так багато репетируємо! Це ж не Голлівуд!

— Ага, але якщо ти хочеш, щоб наша сцена не виглядала так, ніби ти хочеш мене вбити, а я цього заслуговую, то доведеться ще трохи попрацювати, — Орест підморгнув.

— О, ну тоді все нормально, бо я справді хочу тебе вбити! — заявила вона, жбурнувши в нього сценарій.

Ян і Ліана сиділи збоку, насолоджуючись безкоштовним театром.

— Думаєш, вони виживуть до прем’єри? — шепнула Ліана Яну.

— Якщо виживе Орест, то йому доведеться найняти охорону, — Ян кивнув у бік Ангеліни, яка стискала кулаки.

— Гаразд, давай спробуємо ще раз, але серйозно! — Ангеліна рішуче встала у свою позу.

Орест випрямився, намагаючись виглядати максимально драматично.

— "Я не міг залишити тебе одну в таку мить…"

— "Я так боялася, що більше не побачу тебе…"

— "Але я тут. І завжди буду поруч."

Він узяв її за руку.

Ангеліна заклякла.

Це мало бути акторським доторком. Просто репетиція.

Але її рука не протестувала.

— Сороко? — Орест нахилив голову.

— Що?!

— Ти вся почервоніла.

— Я НЕ ПОЧЕРВОНІЛА!

Вона рвучко висмикнула руку, схопила сценарій і швидко відступила на пару кроків.

Ян і Ліана переглянулися, обидва ледь стримували сміх.

— О, як цікаво, — протягнув Ян.

— Дуже цікаво, — підтримала Ліана.

— Нічого цікавого! — огризнулася Ангеліна.

— Ну, тоді продовжуємо! — Орест безневинно посміхнувся.

Ангеліна вичавила з себе фальшиву усмішку і знову стала у позу.

Але десь глибоко всередині вона вже розуміла: ця вистава стане для неї випробуванням. І не тому, що Орест її дратував. А тому, що тепер вона не була впевнена, що її дратує саме він…