Глава 22

Найбільша церква міста була заповнена гостями. Проміння з високих вітражів забарвлювало лави у м’які відтінки пурпуру й золота. У повітрі панувало піднесення й напруга — сьогодні мав відбутися шлюб Флінта Картрайта та Бланш Термен.

Та саме в мить, коли священник підніс руки для благословення, сталася подія, що перетворила свято на хаос.

Бланш, бліда, але рішуча, кинула останній погляд на Флінта й… рушила до виходу. Біля дверей її вже чекав Ітан Картрайт, старший брат нареченого. Він простягнув їй руку — і вона не вагалася. За мить обоє зникли за масивними дубовими дверима, а ще через хвилину чорний лимузин рвучко від’їхав від церкви.

Серед гостей прокотився гул. Жінки прикривали роти долонями, чоловіки перешіптувалися, не приховуючи здивування.

Флінт стояв біля вівтаря, немов скам’янілий. У його очах не було ані сліз, ані гніву — лише шок і порожнеча.

— Я вб’ю його… — крізь зуби прошепотів він, кулаки тремтіли. — Я вб’ю Ітана!

Поруч опинився Нейд. Він різко схопив друга за руку, мовби витягаючи з кам’яного ступору.

— Не зараз! — твердо кинув він. — Спершу треба зрозуміти, що робити далі.

Флінт безсило схопився за голову.

— Я не розумію… Як вона могла? Після всього…

Тим часом у залі піднялася хвиля паніки. Маккенна Картрайт намагалася щось з’ясувати у подруг нареченої, а Оскар Картрайт роздратовано жестикулював, обговорюючи все, що сталося, з кількома впливовими родичами.

Іанта Белл-Моретт, одна з подружок нареченої, похитнулася й майже знепритомніла, та її вчасно підхопив чоловік, ніжно взявши на руки.

У цей момент у церкву ввійшли Крістіна й Матіас Хагени разом із Джеспером та його дружиною. Вони прибули трохи пізніше й встигли побачити лише як лимузин із нареченою та Ітаном зник за поворотом.

— Невже ми все пропустили? — розгублено вигукнула Крістіна. — Флінт із Бланш уже повінчалися?

— Ні… — тихо відповіла Джуна, що стояла ближче до вівтаря. Голос її тремтів, але погляд лишався твердим. — Бланш утекла з іншим. Ітан забрав її звідси.

— Боже мій! — Крістіна притисла руки до грудей. — Як же зараз почувається Маккенна…

Жінки поспішили до матері Флінта, аби підтримати, а чоловіки — до кімнати жениха.

Джуна ж залишилася біля вівтаря. Серед метушні й розгублених голосів вона відчувала: не можна допустити, щоб гості розбрелися. Треба дати час сім’ї Картрайтів зібратися.

— Міс Армас, — обережно звернувся священник, — якщо весілля скасоване, я маю право піти.

— Прошу вас, отче, зачекайте, — Джуна підняла голову й змусила себе усміхнутися. — Не можна дозволити нікому залишати храм, поки ситуація не стане зрозумілою.

Священник важко зітхнув, але кивнув.

— Гаразд, дівчинко. Я чекатиму в кімнаті для шлюбних обрядів.

Щойно він зник у бічних дверях, Джуна рішуче пройшла центральним проходом і притиснулася спиною до важких дубових дверей, що почали відчинятися.

— Прошу всіх залишатися на місцях! — її голос несподівано гучно відлунював під склепінням храму. — Ми повинні дочекатися пояснень від родини нареченого.

У залі запала тиша, лише подекуди ще чулися збурені пошепти. Двері за спиною Джуни лишилися непорушні.

❧

Невелика кімната нареченого перетворилася на арену емоцій. У повітрі змішалися запах віскі, свіжих квітів і крихкий аромат розбитого скла — графин упав, коли Флінт у відчаї вихопив його з рук Нейда.

Флінт сидів, впершись пальцями в скроні. Його темне волосся спадало на очі, обличчя було білим, як мармур. Він виглядав зламаним.

— Я все одно не розумію, — тихо, майже пошепки, повторював він. — Вона кохала мене. Вона ж обіцяла… Як вона могла піти до нього?

Нейд ходив кімнатою, немов лев у клітці, роздратовано стискаючи кулаки.

— Досить, Флінте! — раптом вибухнув він. — Ти не маєш права просто сидіти й жаліти себе. Якщо любиш Бланш — борись за неї!

Флінт підняв очі, повні болю й розгубленості.

— А що я можу зробити? Вона зробила свій вибір…

— Ти, чорт забирай, боягуз! — Нейд схопив його за лацкани піджака, примусивши підвестися. — Де той Флінт Картрайт, якого я знав? Той, що завжди ішов до кінця? Чи ти справді готовий віддати її братові без бою?

Напруга згустилася так, що повітря в кімнаті стало важким.

У цей момент двері відчинилися, і всередину увійшли батьки Флінта і Нейда, та Джеспер Сторм. Їхня поява миттєво змінила атмосферу — у повітрі відчувалася влада старших поколінь.

— Він має рацію, синку, — глухо озвався Оскар, дивлячись на Флінта. — Ти кохаєш Бланш, і вона кохає тебе. Ітан учинив негідно, вирвавши її звідси, але це не значить, що ти повинен скласти руки.

Флінт стиснув кулаки, але слова давалися йому важко.

— Вона пішла з ним добровільно…

— Це був її порив, — перебив Оскар. — Жінки іноді роблять дурниці під тиском емоцій. Але якщо ти справді її чоловік — ти маєш довести це вчинками.