Глава 21

Офіс FoxTails. Сьома ранку.

Нейд сидів за столом, похапцем перегортаючи документи й укладаючи їх у папки для батька. Кілька днів відповідальність за видавництво доведеться перекласти на Матіаса, бо сьогодні він мав вирушити в Грецію — до Джуни. Але перед відльотом треба було встигнути ще дещо.

Він натиснув кнопку комунікатора, і його голос прозвучав різкіше, ніж хотів:

— Хелено, це надзвичайно важливо. Прошу, віддай книгу в друк негайно. Прискор їх — мені потрібен свіжий примірник через п’ятнадцять хвилин.

— Я вже цим займаюся, — спокійно відповіла секретарка. Її врівноважений тон завжди діяв заспокійливо. — Книга от-от буде готова.

Нейд видихнув, відкинувся у кріслі, дозволяючи напрузі хоч трохи відступити. У руках він хотів тримати не просто книгу. Це мав бути його голос, його зізнання, його шанс.

Двері відчинилися без стуку — у кабінет увійшов Джеспер, як завжди безтурботний і трохи нахабний.

— Ну й новини, хлопче, — виголосив він із жартівливим запалом. — Кажуть, ти зібрався одружуватися?

Нейд скривився:

— Батько вже встиг тобі розповісти?

— Взагалі-то мені сказала твоя мати, — не приховуючи усмішки, зізнався Джеспер. — Чутки в цій родині поширюються швидше за електрику.

— Прекрасно, — пробурмотів Хаген. — Далі що, заголовки в газетах?

— А ти ж тепер до Греції зібрався, до Джуни? — Джеспер зручно вмостився на дивані, ніби це був його кабінет. — Може, дати тобі пораду?

— Твоїх порад мені не треба, — різко відрізав Нейд. — Я й сам упораюся.

Хрещений лукаво скосив на нього очі:

— Ну, цікаво ж. Батьки з тобою про таке не говорили, а от я — завжди готовий наставити на правильний шлях…

Обличчя Нейда спалахнуло, як у школяра, спійманого на першому поцілунку. Джеспер не витримав і розреготався так щиро, що на мить навіть напруга спала.

— Пробач, — хапаючись за живіт, видавив крізь сміх. — Але ж ти зараз виглядаєш так, ніби й справді збираєшся на іспит життя.

— Дуже смішно, — буркнув Нейд, відвертаючись. Йому було зовсім не до жартів.

Двері знову відчинилися. Цього разу — Хелена. В руках вона тримала свіжий, щойно з друку примірник.

— Ось, — простягнула вона книгу особисто начальнику. — Далася нелегко, але маємо.

— Дякую, — Нейд узяв її обережно, майже благоговійно. Книга виглядала як скарб. — Іди, відпочинь.

— Як скажете, босе, — відповіла вона й хутко вийшла.

Джеспер підвівся, підійшов ближче й уважно подивився на обкладинку.

— Незакінчений роман, — прочитав уголос. — Гарно звучить.

— Вона нарешті зрозуміє мої почуття, — тихо промовив Нейд, стискаючи книгу так, ніби в руках тримав ключ до її серця.

— Розумно вигадано, — схвально кивнув Джеспер. — І запам’ятай: у цій сім’ї тепер уже двоє письменників.

— Сподіваюся, для мене це перший і останній досвід, — знітився Нейд. — Я певен, написав свою частину кострубато.

— Не переживай, — відмахнувся хрещений. — Вона оцінить щирість, а не літературну майстерність.

Нейд хитнув головою, раптом схопився й вигукнув:

— Що ж я досі тут стою! Мені ж треба в аеропорт!

Він так різко піднявся, що крісло перекинулося на підлогу. Хапаючи дорожню сумку, він уже майже вискочив за двері, коли з коридору пролунав спокійний голос хрещеного:

— Не марнуй часу на таксі. Бери мою машину, я потім заберу її з аеропорту. І ще… я подбаю про спеціальний дозвіл на шлюб. Ви ж не захочете відкладати.

Але його слова вже тонули в гулкому гуркоті кроків — Нейд мчав назустріч долі.

❧ 

Джуна лежала, загорнута в прохолодні простирадла, й не могла зрозуміти, що з нею сталося. У пам’яті спалахами поверталися уривки: сонце, спекотний басейн, схвильований голос Тіффані, а потім — порожнеча.

Вона почула чиїсь тривожні слова, наче крізь товсту стіну:

— Ви впевнені, що з нею все гаразд? Вона ж досі не прокинулася…

Голос був знайомий, хвилюючий, майже хлопчачий у своїй щирості.

Джуна хотіла відкрити очі, але повіки були важкими, мов свинець. Вона спробувала вимовити хоч звук — вирвався тільки хрипкий подих. Матрац під нею ледь прогнувся: хтось сів поруч, підняв їй голову і приклав до губ склянку з водою. На мить вона відчула смак прохолоди й легкий аромат цитруса.

— І скільки це триватиме? — наполягав той самий голос.

— Лікар сказав: перевтома й спека, — відповів інший, низький і суворий. — Нейде, ти не стежив за її здоров’ям.

— Вона почувалася добре! — різко заперечив перший. — А варто було приїхати сюди, як… — його голос урвався, повний безсилля.

— Досить, — втрутилася жінка, і Джуна здогадалася, що це Тіффані. — Вона засинає. Їй потрібен спокій.