Глава 20

Тіффані, бліда, як крейда, схопила найближчу подушку й намагалася підкласти її під голову подруги. Руки тремтіли так сильно, що подушка раз у раз ковзала з плеча Джуни.

— Вона непритомна, Кіану! — голос зірвався між шепотом і криком. — Треба негайно лікаря!

Брат різко підвівся, майже збивши стілець, і кинувся вглиб готелю. Його кроки лунали, мов удари серця, яке шалено калатало в грудях.

Минуло кілька нескінченних хвилин. Тіффані схилилася над подругою, безпорадно гладячи її по щоках.

— Тільки не залишай мене, чуєш? — прошепотіла вона, і на віях блищали сльози.

Нарешті на терасу вбігла медсестра з аптечкою. Її рухи були швидкі, відточені, в очах — зосередженість. Вона виміряла тиск, приклала холодний компрес і коротко кивнула:

— Переносьте її всередину. Швидше.

Кіану підхопив сестру на руки, наче тендітну порцелянову ляльку. Її тіло здавалося надто легким, а обличчя — безбарвним, мов вирізьблене з воску. Він ніс її через прохолодний коридор готелю, і серце билося так гучно, що здавалося, луна віддається у стінах.

— Це перевтома, спека й стрес, — спокійно пояснила медсестра. — Їй потрібен відпочинок. Тиша й вода.

Та Кіану відчував: справа не лише у спеці. Сестра занадто багато носила в собі — і тепер її тіло просто не витримало.

❧

Квартира зустріла Нейда тишею, такою гнітючою, що навіть сонячні промені вікнами здавалися блідими й холодними. Без Джуни цей простір втратив душу.

Він кинув піджак на спинку стільця, розстебнув верхній ґудзик сорочки й машинально зайшов у спальню. Ліжко було акуратно застелене, наче вона щойно пішла. Але на тумбочці лишився її ноутбук.

Блондин завмер, погляд мимоволі затримався на знайомій речі. Наче тиха спокуса стояла перед ним. Потім у куточках губ з’явилася хитра, майже винна усмішка.

— Ну що, Джуно, — прошепотів він сам до себе, — яке ж ти маєш таємне життя?

Кришка відчинилася без опору. Екран світився м’яким світлом. Документ був відкритий, назва проста, але вражаюча: Незакінчений роман.

Серце підстрибнуло. Пальці ковзнули по тачпаду. Перші рядки — і Нейд відчув, як усмішка тьмяніє. Ще сторінка — і здивування проросло глибоко в груди. А потім… шок.

З кожним прочитаним рядком він усе гостріше розумів: ця історія — про нього. Про їхні зустрічі, про його погляд, про дрібниці, які він сам у собі не помічав. Про те, що вона роками приховувала у власній душі.

Він відкинувся на подушки, накрив обличчя долонею, але серце билося так гучно, що здавалося, чує весь світ.

— Боже… вона кохала мене ще тоді, коли я й гадки не мав… — хрипко прошепотів він.

Сторінки змінювали одна одну, наче хвилі, а кожна хвиля била його в груди. Він бачив себе її очима: неідеальним, але справжнім, дорогим, потрібним. Він упізнавав свій сміх, свої жарти, навіть ті миті, коли ховав страх під маскою байдужості.

— Який же ідіот… — вирвалося в нього, коли він провів долонею по обличчю. — Я мовчав, коли вона… все це відчувала…

Він різко закрив ноутбук і відкинув його на подушки, ніби боявся обпектися. Почав ходити кімнатою туди-сюди, як загнаний звір. Хотілося негайно подзвонити їй, сказати все — але страх зупиняв. Він зазирнув у її душу без дозволу. І тепер мав право тільки на одне: довести почуття не словами, а вчинками.

— Джуна Армас, — промовив Нейд тихо, майже урочисто, — я більше ніколи не дозволю тобі сумніватися в мені.

❧

Джуна прокидалася повільно, наче пробиралася крізь густий молочний туман. Спершу відчула прохолоду простирадл під щокою, потім — важке, гулке биття серця поряд. Не її власного.

Вона кліпнула й розплющила очі. Перед нею проступила біла стеля й напівпрозора штора, яку легенько колихав кондиціонер.

— Ти вже з нами… — тихий голос змусив її повернути голову.

Кіану сидів поруч у кріслі, змучений, з тінями під очима, які свідчили про безсонні години. Його завжди непохитний погляд тепер був м’який, майже розгублений.

— Ти… знову тут, — прошепотіла вона, і власний голос здався їй чужим, захриплим.

— Звісно, — він нахилився, притримуючи холодний компрес у неї на лобі. — Ти мене налякала, Джуно. Навіть не уявляєш як.

Вона спробувала підвестися, але його сильна рука зупинила будь-який рух.

— Лежи. Лікар сказав: відпочинок і тільки відпочинок.

— Це через спеку, — несміливо виправдалася вона, хоча добре знала: причина була не в сонці. Утома, постійна напруга, приховані таємниці й той пекучий страх, що колись втратить його — от що вибило ґрунт з-під ніг.

До неї підійшла Тіффані. Обличчя бліде, але усмішка ніжна, лагідна. Вона поклала руку на плече подруги.

— Ми з тобою, — прошепотіла. — Тільки не змушуй нас більше так боятися за тебе.

Джуна відчула, як щось стискає горло. В кімнаті запала тиша, але в її грудях серце билося шалено, наче нагадуючи: навіть у непритомності всі її думки належали йому — Нейду.