Глава 16

Таксі зупинилося біля сучасної висотки в центрі міста. Скляний фасад відбивав сонячні промені так, що будівля сяяла, немов нова сторінка, яку вони відкривали разом. Це було зовсім не схоже на батьківський особняк із його суворою атмосферою й холодними залами. Тут, здавалося, кожен поверх дихав свободою.

Нейд допоміг водієві винести валізи й, грайливо підморгнувши, простягнув Джуні руку:

— Вітаю у моїй скромній оселі.

— Якщо це в тебе «скромна», то боюся навіть подумати, якою буде «розкішна», — жартівливо відповіла вона, хоча всередині все тремтіло. Адже це був її перший крок у нове життя.

Вони піднялися ліфтом на одинадцятий поверх. Двері квартири відчинилися м’яким клацанням замка, і Джуна зробила перший крок у просторий хол.

Її вразило, наскільки простір був залитий сонцем: білі стіни, високі вікна й ряди зелених рослин у горщиках створювали атмосферу легкості. Вона відчула, що ця квартира віддзеркалює характер Нейда — відкритий, живий і з ноткою авантюри.

— Я… — Джуна обернулася до нього й тихо засміялася. — Чомусь уявляла твою квартиру інакшою.

— Сподіваюся, у кращий бік? — він зняв з плеча її сумку й поставив на підлогу. — Учора я вперше зрозумів, що таке генеральне прибирання.

Він сказав це з такою серйозністю, що вона не втрималася й засміялася голосніше. Сміх розчинив усю напругу, яка ще залишалася після розмови з батьком.

Нейд підійшов ближче, взяв її обличчя в долоні:

— Джун, я хочу, щоб ти почувалася тут як удома. Це тепер і твій дім.

Вона відчула, як серце зробило болісний, але такий солодкий удар.

— Добре, — ледве чутно мовила вона. — Я зроблю все, щоб відчути це місце своїм.

Їхні губи зустрілися в ніжному поцілунку, що обіцяв: попереду на них чекає не лише нове життя під одним дахом, а й усі виклики, які доведеться долати разом.

Після короткого перепочинку Джуна нарешті оглянула квартиру уважніше. Кожна дрібниця тут видавала характер господаря: книжки на столі впереміш із журналами «FoxTails», на дивані — недбало кинутий плед, на підвіконні — чашка з недопитою кавою. Дрібні сліди його повсякденності робили простір теплим і справжнім.

— Тепер я розумію, чому ти виглядав таким втомленим, — пожартувала Джуна, торкнувшись свіжонапотертої до блиску полички. — Ти дійсно всю ніч прибирав.

— Авжеж, — усміхнувся Нейд. — Не міг же я запросити тебе в безлад.

Джуна усміхнулася тепло й, наче вперше відчуваючи себе господинею, почала розкладати свої речі. Її ноутбук з’явився на столі біля вікна, кілька книжок зайняли полицю, а в шафі тепер висіли її сукні поряд із сорочками Нейда. І в цю мить усе виглядало так природно, ніби вона завжди тут жила.

Увечері вони готували разом. Нейд взявся за пасту — ту саму, рецепт якої колись підгледів у знайомого кухаря в Парижі. А Джуна чистила овочі й сміялася з його надмірної старанності.

— Якщо вийде несмачно, звинуватимо кухаря, — хитро підморгнув він.

— А якщо вийде смачно?

— Тоді всі лаври дістануться мені, — з удаваною серйозністю відповів Нейд.

Вони вечеряли просто на дивані й зовсім не думали про залишені в кухні тарілки. Дивилися у вікно на нічні вогні міста. Джуна сиділа, підібгавши ноги під себе, а Нейд обіймав її за плечі. Відчуття домашнього затишку поступово переходило в ніжність.

— Знаєш, — тихо промовила вона, поклавши голову йому на груди, — мені навіть не віриться, що це відбувається. Наче я в якомусь романі, тільки написаному для мене.

— А я вперше розумію, що таке «бути вдома», — відповів він, поцілувавши її волосся.

Їхні руки сплелися, і світ звузився лише до цієї кімнати, їхнього сміху й тепла, яке хотілося зберегти назавжди.

Коли вони закінчили вечерю, тарілки так і залишилися на столику перед диваном — жодному з них не хотілося відволікатися від того, що відчували зараз. Нейд обіймав Джуну, притягуючи її ближче, і відчував, як її подих лоскоче йому шкіру на шиї.

— Джун, — прошепотів він, нахиляючись, — я не хочу відпускати тебе жодної хвилини.

Її серце шалено закалатало. Вона підняла погляд і зустріла його очі — такі ясні, теплі, небесно-блакитні. Вона втонула в них, ніби в морі, і вже не змогла зупинити себе. Їхні губи зустрілися в поцілунку — спершу несміливому, потім усе гарячішому.

Руки Нейда ковзнули по її спині, відчуваючи тонку тканину блузки, і зупинилися на талії. Джуна тремтіла від кожного його дотику, від того, як він обережно торкався її, ніби боявся зламати. Її власні пальці ковзнули від його щоки вниз до шиї й зупинилися на комірі футболки, ніби питаючи дозволу.

— Ти впевнена? — тихо запитав Нейд, відриваючись лише на мить. Його голос був хрипким від стримуваного бажання.

— Так, — ледь чутно прошепотіла вона. — Я впевнена.

Він більше не вагався. Підхопив її на руки й поніс до спальні. Джуна сміялася тихо, трохи зніяковіло, ховаючи обличчя йому в плече, а він відчував її тепло й запах, що п’янив сильніше за будь‑яке вино.

У кімнаті було напівтемно: лише місячне світло крізь фіранки падало на їхні силуети. Нейд обережно опустив її на ліжко, схилившись над нею. Його поцілунки ставали глибшими, а дотики — сміливішими, проте ніби кожним дотиком він доводив: для нього вона — не просто бажання, вона значить набагато більше.