Глава 15

Наступного ранку все було надто сумбурно. Джуна прокинулася раніше, ніж зазвичай, швидко вмилася й спустилася до їдальні. За великим столом уже сидів батько. Його постать, як завжди пряма, здавалася суворою й відчуженою.

Вони поснідали вдвох. Лише дзенькіт приборів порушував тишу. І вперше за довгий час Джуна відчула, наскільки пусто та холодно буває в домі без голосів Чаруні та Кіану. Їй здавалося, ніби навіть смак їжі зник — вона ковтала шматки, намагаючись витримати погляд батька.

Г’юґо, звісно, щось підозрював. Його очі були того самого кольору, що й у Джуни, та замість тепла в них світилися лише холод і жорстка вимогливість. Він щось бурмотів про «непотрібне втручання у його плани», ніби справи старшої доньки були лише дрібницею, недостойною уваги. І від цього Джуну пронизав холод — їй не потрібно було пояснювати, кого саме він мав на увазі.

Нейд…

Досить було лише подумати його ім’я, й губи самі тягнулися в посмішку. Джуна уявила, як було б прокидатися з ним поряд, як вони снідали б разом — у його світлій, затишній квартирі, якої вона ще навіть не бачила, але вже вірила: там обов’язково багато сонця, і все дихає свободою.

Г’юґо, помітивши цю мрійливу усмішку, різко обірвав її думки:

— Чому Чаруні не спустилася до сніданку?

Джуна здригнулася й поспіхом відповіла:

— Її організм ще не звик до різниці в часі. Вона відпочине й прокинеться пізніше.

— Ладно, — відрізав він, глянувши на годинник. — Сніданок закінчено.

Він підвівся, поклав серветку біля тарілки й, уже виходячи, кинув:

— Сподіваюся, сьогодні в тебе немає важливих справ?

— Взагалі-то… — почала було Джуна, але батько зупинив її піднятою рукою.

— І добре. Якщо він сьогодні з’явиться, я чекатиму його у своєму кабінеті.

Двері зачинилися за його широкою спиною. Джуна видихнула з полегшенням, відчуваючи, як серце шалено калатає. Вона чудово зрозуміла, про кого йшлося. І, попри страх, у серці спалахнула несподівана надія: саме цього й прагнув Нейд — відвертої розмови з її батьком.

Піднявшись на другий поверх, Джуна на мить завмерла біля дверей своєї спальні — їй так хотілося бодай кілька хвилин побути наодинці, упорядкувати думки після важкого сніданку з батьком. Та щойно вона прочинила двері, очі здивовано округлилися.

Посеред кімнати, в півтемряві ранкового світла, стояла Чаруні. Насупившись, вона зосереджено складала речі старшої сестри в чемодан.

— І що це означає? — Джуна схрестила руки на грудях, піднявши брову. Тривога вже закралася в душу.

— Хіба не видно? — фиркнула молодша, акуратно складаючи білизну. — Допомагаю зібрати твої речі. Ти ж переїжджаєш до Нейда, правда?

— Звідки ці дурниці? — Джуна різко вихопила кілька речей із її рук, почервонівши до самих вух. Їй було ніяково навіть перед сестрою — її скромні комплекти виглядали надто просто поряд із тими, що носила, скажімо, Іанта.

Чаруні безневинно знизала плечима:

— То у вас скоро весілля?

— Ні, — Джуна рішуче зітхнула. — Ми лише вирішили жити разом.

— Ого! — Чаруні аж присвиснула. — Боюся, тата буде не так просто переконати.

— Я вже доросла, — спокійно відповіла старша сестра, складаючи одяг у валізу. — І можу сама вирішувати, з ким хочу бути. Батько спочатку теж не хотів відпускати мене у подорожі, але потім змирився.

— Подорожувати — не те саме, що жити з чоловіком, — лукаво усміхнулася Чаруні, немов знала більше, ніж належало в її віці.

Джуна пирхнула зі сміхом, але м’яко:

— Яка ти в нас мудра, сестричко. Тільки не кажи, що вже мрієш про Айдена.

Чаруні зітхнула, проте в очах спалахнула рішучість:

— Знаючи нашого батька й його ставлення до Нейда… мені буде ще важче, ніж тобі.

— Ти ще зовсім юна, Чару, — лагідно нагадала Джуна. — Я не зможу так захищати тебе, як раніше.

— Та хто кого ще захищав! — весело огризнулася Чаруні. — Ти ж сама станеш моїм прикриттям для таємних зустрічей із коханим.

Вона зробила таке «невинне» личко, що Джуна не витримала й розсміялася.

Їхній сміх наповнив кімнату, розтопивши гнітючу атмосферу дому. Вони ще довго перемовлялися й пакували валізи, аж поки на порозі не з’явилася служниця з наляканим обличчям:

— Міс Джуна, у вітальні вас чекає Нейд Хаген.

Нейд сидів на розкішному кремовому дивані, намагаючись приховати хвилювання. Його пальці невпинно постукували по підлокітнику, а погляд ковзав по численних портретах на стінах. Здавалося, важкі очі предків Армасів дивляться на нього з осудом.

Кроки в коридорі примусили його насторожитися. Нейд затримав подих, сподіваючись побачити тендітну фігуру Джуни. Він уже уявляв, як вона спускається сходами з усмішкою, з легким трепетом у знайомих очах.

Але бажання не справдилося. У дверях з’явився Г’юґо Армас. Його постать, висока й непохитна, здавалася ще більшою в обрамленні дверей. Його погляд, холодний і сповненний гніву, вразив гостротою; здавалося, навіть жили біля скронь напружилися від стриманої люті.