Глава 13

Нейд із повною зосередженістю схилився над столом, де лежав аркуш із його промовою.

— Якщо чесно, — пробурмотів він, трохи відвернувшись убік, поки батько намагався пов’язати йому краватку, — я ніколи не звикну виголошувати промову перед гостями.

— Це обов’язок, синку, — зітхнув Матіас і поправив вузол, — без цього вечір втратить сенс.

Вони перебували в службовій кімнаті теплиці, яку Нейд разом із Флінтом орендував спеціально для балу. Двоповерхова споруда зі скляними стінами та прозорим дахом здавалася казковим палацом. Перший поверх був величезною залою, де серед розкішних рослин облаштували танцювальний майданчик, а на другому — кілька невеликих кімнат. Колись цю теплицю звели для заможного колекціонера рідкісних квітів, і Нейд давно мріяв використати її для масштабного свята. Сьогодні його мрія ставала реальністю — хоч і коштувала чимало нервів і грошей, адже власник вимагав зберегти всі рослини в ідеальному стані.

— Але чому ти відмовився від смокінгу? — з цікавістю запитав Матіас.

— У залі й без мене буде десятки чоловіків у таких костюмах, — м’яко усміхнувся Нейд. — Я хочу лишитися собою.

Батько з гордістю кивнув, і в його очах спалахнула теплота: він бачив, що син подорослішав.

У двері несміливо постукали.

— Увійдіть! — хором озвалися батько й син.

До кімнати увійшла витончена постать у золотавій сукні, її довге мідно‑руде волосся спадало хвилями по плечах.

— Які ви в мене красені! — вигукнула Крістіна, не приховуючи захоплення двома найважливішими чоловіками у своєму житті.

— А ти, люба, виглядаєш прекрасніше за всіх жінок на прийомі, — ніжно відповів Матіас.

Крістіна лукаво всміхнулася.

— Не буду сперечатися, але є тут одна чарівна дівчина, справжня принцеса. І вона страшенно хоче побачити нашого сина.

Нейд різко підняв голову від аркуша. Звісно ж, мати говорила про Джуну. І від цих слів серце забилося швидше: вона його чекала.

— Пора спускатися, — швидко вирішив він, ховаючи аркуш із промовою у внутрішню кишеню чорної жилетки.

— Дозволь допомогти, — з материнською ніжністю запропонувала Крістіна, накинувши на нього піджак того ж кольору, поправивши краватку й комір білосніжної сорочки.

Вона відійшла, і тепер обоє батьків дивилися на нього з гордістю.

— Синочку, — мовила Крістіна, і її очі стали вологими, — це твій вечір.

— Дякую, — пробурмотів він, поспішивши відвернутись, щоб не показати блиску в своїх очах. — Я зробив усе це заради «FoxTails»… і, можливо, ще й заради себе.

— Ти гідна людина, — глибоко вимовив Матіас.

Нейд завмер біля дверей, але не обернувся.

— Завжди пам’ятай: ти досягнув багато сам. Гордися тим, що вже зробив, а не бійся того, чого ще не встиг.

— Спробую насолодитися вечором, — усміхнувся Нейд і вийшов.

— Як думаєш, він розуміє, скільки зробив заради нас? — схвильовано запитала Крістіна, коли двері зачинилися.

— Не хвилюйся, — лагідно відповів Матіас. — Він наш син. А ще тепер має Джуну, яка підтримає в найтяжчий момент.

Нейд поспішно виходив коридором, киваючи офіціантам і доглядачам рослин. Єдине, чого він прагнув — швидше побачити Джуну.

Він опинився в саду між теплицею й гостьовим будинком — і був вражений: теплиця перетворилася на справжню залу. Там, де була земля, проклали підлогу; у кутку, де зберігались садові інструменти, сяяла сцена з налаштованими музичними інструментами; високі екзотичні рослини, залишені на місцях, створювали ефект парку під скляним дахом. Атмосфера здавалася нереальною, наче зі сну.

Це диво було збудоване для нього. Для цього вечора. Для «FoxTails».

Нейд швидко відшукав знайомі постаті. Ітан, у бездоганному смокінгу, стояв біля сходів і суворо дивився на молодшого брата. Неподалік перемовлялися Іанта і Сайф, а поруч з ними стояла жінка в чорній сукні.

Він впізнав Джуну — і серце зробило сальто.

Сукня з глибоким розрізом спадала темною хвилею, обіймаючи її фігуру; кожен рух тканини здавався зітханням. Пряме волосся м’яко окреслювало лінію шиї, чубчик лягав на брови, а фіалкові очі світилися, наче коштовні кристали.

Він рішуче підійшов і торкнувся її плеча. Джуна здригнулася, але побачивши його усмішку, розслабилася. І тоді Нейд остаточно втратив дар мови.

— Ти неймовірна, — прошепотів він хрипло.

— Дякую, — зніяковіла вона й підняла погляд. — Ти теж дуже привабливий.

Він відчув, як щоки палають — йому рідко говорили таке.

— Яка гармонійна пара, — хихикнула Іанта. — Навіть червонієте разом.

Її образ був не менш виразним: довга чорна спідниця спадала важкими хвилями, контрастна біла блуза з рюшами світилася серед темряви, а тонкий корсет виразно окреслював талію. Поруч стояв Сайф — стриманий у чорних брюках із жилетом та білій сорочці, де навіть розстібнутий ґудзик звучав викликом традиціям. Образи були створені Іантою як парні — продумані до дрібниць і бездоганно гармонійні.