Глава 12

Вечір ліг на Париж легким шовком. Скляний павільйон, де вранці вони вчилися вальсувати, тепер виглядав зовсім інакше у міському напівсвітлі: лінії ставали м’якшими, барви — глибшими, а у вікнах відбивався розсип тисяч маленьких ліхтариків. Після репетиції компанія перебазувалася у ресторан при готелі — теплий, підсвічений золотом зал, де пахло свіжими круасанами, цитрусами й чимось ледь‑ледь квітковим.

Джуна йшла поруч із Нейдом, притримуючи його за лікоть — наче зовсім невипадково. Вона ще пам’ятала, як його рука спіймала її в ритмі вальсу, і від того спогаду щось тріпотіло в грудях. Він усміхався легко, майже хлоп’ячо, але в очах світилася та сама сталева зосередженість, яку вона впізнала під час зйомок: коли він бере на себе відповідальність, у ньому прокидається головний редактор — із чітким планом і м’якою, але непохитною волею.

— Сідайте до нас, — поманив рукою Флінт, вже встигнувши забронювати столик на п’ять‑шість персон. Поруч опустилася Бланш — тиха, злегка втомлена, але з тим теплим спокоєм у погляді, який завжди розслабляв навіть найбільш напружені плечі.

— Я замовлю щось легке, — зиркнув Сайф на меню. Іанта лише пожартувала плечима — граційно, наче під музику, якої поки ніхто не чув.

— Тоді я — щось грішне, — озвалася вона, — десерт з гарячим шоколадом. Париж без шоколаду — злочин.

— Підтримую, — усміхнувся Нейд, піднявши руку. — І подвійну каву.

Вони сміялися, обмінювалися жарти, ділилися враженнями зі студії. Кожен у цій картинці мав свою тональність. Гарольд — стриманий адвокат із льодяними очима — дивився на Маргарет так, ніби вперше в житті дозволив собі розморозитися. А Маргарет уміла на півслові розпізнати, коли йому варто подати келих або ніжно торкнутися зап’ястка, повертаючи його у момент.

— Сьогодні все йшло, як по маслу, — підсумувала Іанта. — Навіть Стівен з Карін… без бурі. Майже.

На мить стіл ніби здригнувся від напруги — всі згадали, як гучно ляснула ранком долоня Карін по щоці Нейда через його клоунаду. Та Нейд просто потер щоку з удаваним жалем і підморгнув:

— Вестерн без пострілів — не вестерн. От і ми додали перцю.

— Перцю, кажеш, — хмикнув Флінт. — Запам’ятай, брате серцеподібний, перцем зазвичай запивають, а не підсолоджують.

Джуна усміхнулася: в цій легкій суперечці між друзями було щось дуже домашнє. Вона мимоволі позирнула на Нейда — й знову відчула, як усередині все стихає: ніби рука лягає на хвилю й просить її не здійматися занадто високо.

До зали ресторану зайшла Тамара Дейл з Гартом.

— Сімейство в зборі, — промовив Флінт, й Гарольд непомітно напружив щелепи.

— Вітаю, — Тамара кинула зустрічний укол усмішкою. — Сподіваюся, у вашій програмі є місце для справжніх зірок.

— Якщо ви про себе, — спокійно відповіла Маргарет, — то місця завжди вистачить.
  Кілька фраз — і в повітрі клацнула невидима іскра. Гарольд опустив погляд у чашку кави, голос звучав глухо, але впевнено:

— Сідай, Тамаро. У нас буде багато роботи в найближчі дні.

— Я зайнята, — холодно відповіла вона. — Ми з Гартом завжди зайняті. Але на календар ми прийшли, так що запиши собі: обіцянка виконана.

Гарт ледь нахилив голову — поважливо, без зайвих емоцій. Іанта натягнула усмішку, щоб знову зробити простір безпечним.

— Поговоримо про завтрашні підготовки? — запитав Сайф. — Почнемо з «вересня», далі «жовтень»…

— І «серпень», — врізався голос Нейда. — У мене є ідея на один додатковий кадр.

Джуна вчепилася у цю нитку поглядом. «Серпень» — наш місяць. Наш кадр на пледі. Наш перший поцілунок. Наш… небезпечний злочин?

Вона ковтнула воду.

Пізніше, коли зал поступово спорожнів і розмова сповільнилася до напівтонів, Флінт торкнувся плеча Нейда:

— Вийдемо на хвилину? Організатор просив уточнити прес-розсадку.

Нейд підвівся. Джуна, ніби відчуваючи, що має бути поруч, теж швидко встала й тихо попрямувала до високих фікусів біля виходу в хол. У коридорі панувала напівтемрява; лампи під плафонами кидали м’які кола світла. За поворотом — службовий балкончик, що виходив у внутрішній дворик.

Саме там зупинилися Нейд і Флінт. Джуна залишилась у тіні, майже готова вийти до них, коли почула своє ім’я.

— …Джуна — наш шанс, — говорив Флінт, без звичної іронії. — Ринок жіночої прози росте. Якщо ти справді хочеш, аби «FoxTails» став не лише чоловічим брендом — починай із неї. Вона талановита. Вона чиста. Вона довіряє тобі.

— Я не збираюся ламати її довіру, — ледь чутно сказав Нейд, втомлено твердо. — Хочу запропонувати партнерство. І… — зробив паузу — …можливо, щось більше.

— Більше? — Флінт ледь посміхнувся. — Тоді не плутай ролі. Пропозицію про контракт треба озвучити до того, як ти скажеш іншу пропозицію. І робити це не під впливом емоцій. Інакше здаватиметься, що ти купуєш серце за тираж.

— Вона не товар, Флінте, — спокійно відповів Нейд, і в його тиші було більше сили, ніж у гучному слові. — Але… так. Я розумію, як це може виглядати.

— Тим більше подбай, аби виглядало інакше, — підсумував Флінт. — Чіткі умови. Прозора пропозиція. Жодних натяків у пресі. Нехай вона вирішує як авторка. А потім — як жінка.