Глава 7

Приватний літак торкнувся смуги аеропорту Шарля де Голля ближче до полудня. На борту було шість пасажирів, і кожен із них очікував цієї подорожі по‑своєму. Париж зустрічав сонячним небом, розпеченим асфальтом і натовпами туристів.

Джуна була тут не вперше — Париж став частиною її мандрів після виходу першого роману, коли вона відвідувала книгарні й підписувала примірники. Та зараз місто відчувалося інакше. Поруч був Нейд, і звичні фасади та мости набували нового звучання, ніби її улюблене місто заграло іншими барвами.

На трапі їх уже чекали. Першими до гостей підійшли Сайф Белл і його дружина Іанта. Вони виглядали так, наче вийшли зі сторінок глянцевого журналу.

Іанта — струнка блондинка з довгим прямим волоссям і небесно‑блакитними очима, у світлих джинсах із високою талією, блідо‑фіолетовій блузі та яскраво‑червоному шарфику. Вона випромінювала впевненість і шарм справжньої француженки.

Її чоловік, Сайф, різко контрастував із нею: світлошкірий, майже блідий, із класичною короткою стрижкою та чорною чолкою. Його чорні очі здавалися глибокими на тлі ідеально окресленого обличчя. Стрункий, підтягнутий, середнього зросту, він був уособленням врівноваженої чоловічої краси. Разом вони здавалися парою, що гармонійно підкреслювала вроду одне одного

— Тіффані! Джуна! Бланш! — вигукнула Іанта, кинувшись назустріч подругам.

Першою вона обійняла Тіффані — просту дівчину без яскравої зовнішності, чия щирість завжди підкуповувала. Темні очі й коса, у яку вона зазвичай заплітала волосся, надавали їй трохи дитячого вигляду.

Потім настала черга Джуни й Бланш. Іанта обійняла їх обох одразу, сяючи від радості.

— Іанто, яка ж ти гарна! — з щирим захопленням вигукнула Джуна. — Ти тепер виглядаєш, як справжня парижанка.

— І це так, — погодилась з нею Бланш. Вона й сама була чарівною, хоча її врода мала інший характер: зелені очі, руде волосся з ледь рожевим відтінком, який дивував своєю натуральністю. Обличчя — ніжне й відкрите, без зайвого макіяжу, що створювало враження простоти.

Сайф, як завжди галантний, розцілував у щоки Бланш та Джуну.

— Париж вітає найкрасивіших гостей! — урочисто оголосив він, змусивши обох розсміятися.

Іанта лише кокетливо зиркнула на чоловіка. Вона давно знала: це його звичка — робити жінок щасливими компліментами, і ніколи не ревнувала.

— Mon Dieu, — озвався Нейд, підходячи до компанії з валізами в руках. Його голос звучав із тією легкою грайливістю, яка завжди змушувала Джуну червоніти. — Мадам Белл‑Моретт, ви просто чарівні.

— Merci beaucoup, — проспівала задоволена Іанта, а її очі заблищали ще яскравіше.

Нейд чемно поцілував їй руку, змусивши подругу розсміятися.

Поруч з’явився Монті з двома асистентами, які підхопили сумки. А тоді до гурту приєднався Флінт.

Флінт був вражаюче вродливим — високий, близько ста вісімдесяти шести сантиметрів, із чорною неохайною зачіскою та глибокими чорними очима. Його мускулисте, але більш сухе тіло контрастувало з атлетичною фігурою Нейда. Обличчя — настільки гарне й симетричне, що важко було відірвати погляд.

Поруч із ним Бланш виглядала скромніше, проте цей контраст робив їхню пару особливою.

— Іанто, ти неймовірна, — мовив Флінт низьким муркотливим голосом.

— Може, досить задивлятися на мою дружину? — з легкою ревністю зауважив Сайф.
  Флінт посміхнувся, потис йому руку й жартома кинув:

— Не переймайся, ти мені не в смак. І взагалі, це не я цілував твою наречену.

— Наречену! — в один голос вигукнули Іанта й Сайф.

Бланш збентежено відвела очі, на щоках виступив рум’янець.

— Це довга історія, — пробурмотіла вона.

— Не хвилюйтеся, у нас буде час поговорити, — утомлено відповів Сайф, обіймаючи дружину за талію. — Машина чекає.

Вони рушили до чорного лімузина, що стояв неподалік.

Натовп туристів і випадкових перехожих уже почав зупинятися, виймаючи телефони й камери. Чотири пари красивих молодих людей у супроводі охорони виглядали, як герої кінофільму.

— Щось мені стає страшно, — усміхнувся Кіану, який підійшов останнім. Він різко відрізнявся від інших: довге темне волосся спадало важкими пасмами до талії.

— Сперечаюся, зараз почнуть фотографувати, — пожартувала Тіффані.

І справді, кілька спалахів освітили їхні обличчя. Охоронці швидко вибудували живий коридор, прикриваючи гостей від настирливих камер.

Нейд міцно пригорнув Джуну до свого боку, ніби захищаючи від усього світу. І вона дозволила собі слабкість — поклала голову йому на плече.

Кіану зиркнув на нього, але нічого не сказав. Його погляд залишився серйозним, проте в ньому вже не було звичної настороженості.

Вся компанія швидко сховалася в лімузині, і Париж розкрив перед ними свої вулиці.

Вони їхали повз кав’ярні з терасами, бутіки й вуличних музикантів. Париж жив, дихав і танцював навколо них. У повітрі змішувалися запах свіжоспечених круасанів і кави з найближчої кав’ярні. Десь неподалік грав акордеоніст, і його мелодія тремтіла, мов саме серце міста. Торговці вигукували щось французькою, закликаючи до своїх крамничок. Джуна дивилася у вікно й усміхалася. Вона знала це місто, але зараз воно виглядало інакше. Наче Нейд був тим ключем, що відкривав для неї новий, інтимний Париж.