Глава 6

Нейд із полегшенням відкинувся на спинку крісла й підклав руки під голову. Переговори з акціонерами закінчилися — і цього разу на його користь. Ідея винести на обкладинку благодійного календаря обличчя спонсорів викликала спочатку здивування, але потім — схвальні кивки навіть у найсухіших «сірників» у дорогих костюмах. Разом вони володіли чвертю компанії, тож їхнє «так» було важливим. А Джеспер Сторм, хрещений і власник п’ятнадцяти відсотків акцій, підтримав його від самого початку.

Залишилося тільки домовитися про фотосесію, — пробурмотів Нейд, вдивляючись у стелю. Він не хотів відривати Сайфа від медового місяця, але без фотографа не обійтися.

Він витяг телефон і набрав знайомий номер.

— Oui, j’écoute, — пролунав приємний голос французькою.

— Сайф, це я, — усміхнувся Нейд. — Ти колись навчишся дивитися на екран перед тим, як відповідати?

— Іанта мені теж це постійно каже, — засміявся той і перейшов англійською. — Радий чути тебе, лис.

— І я радий, — відповів Хаген. — Не хотів відривати тебе від солодкого життя в Парижі.

— Не хвилюйся, — озвався Сайф. — Ми вже обійшли всі визначні місця. Іанта навіть запропонували попрацювати з дизайнером у модному домі, а я знайомлюся з місцевими художниками. Якщо чесно, нам уже трохи нудно.

— На це я й розраховував, — хитро всміхнувся Нейд. — У мене є для тебе робота.

— Дай вгадаю, — іронічно протягнув Сайф. — Знову благодійність?

— В яблучко! — Нейд крутанувся в кріслі до вікна. — Мені потрібна твоя допомога як нашого фотографа.

— І що ж цього разу? Напівоголені моделі? Чи, може, машини?

— Ти не повіриш, але саме це й пропонували, — втомлено скривився Нейд. — Я ж хочу іншого. Справжнього.

— І?

— Щороку наші друзі та партнери жертвують гроші на лікарні й дитячі будинки. Хочу, щоб люди знали їхні обличчя. Щоб календар став не черговою картинкою, а нагадуванням: є ті, хто допомагає.

На тому кінці запала коротка пауза, потім Сайф усміхнувся у трубку:

— Це вже звучить по‑справжньому. Ти непередбачуваний, як завжди.

— Я просто люблю свою роботу. Як і ти, наприклад, з Іантою. Передавай їй вітання.

— Передам, — відповів Сайф. — Домовитися із Жаном про студію?

— Так, — кивнув Нейд. — Я зберу всіх у Парижі найближчими днями. Це піде їм на користь.

— Тоді зв’яжемося післязавтра, — підсумував друг.

— Гарного відпочинку з молодою дружиною, — побажав Нейд.

— І тобі просування на любовному фронті, — підколов Сайф і поклав трубку.

Нейд засміявся й відкинув голову назад, але сміх швидко стих. До речі про любовний фронт… Джуна щось затримується.

У цей момент у комунікаторі пролунав голос секретарки:

— Містер Хаген, до вас відвідувачка.

— Хелено, запроси її, — посміхнувся він. — І ще: зв’яжися з Монті, скажи, що мені терміново потрібен Флінт. І дізнайся в Кет, чи Бланш на місці.

— Так, Нейд… ой, перепрошую, містер Хаген.

— Нічого страшного, — відмахнувся він.

Двері відчинилися, й у кабінет увійшла Джуна. Вона прикрила долонею рот і беззвучно сміялася. Коротке плаття, розпущене волосся — виглядала вона бездоганно й водночас так легко, що серце Нейда завмерло.

— Що таке? — усміхнувся він.

— Та ти самий непередбачуваний шеф, якого я знаю, — усміхнулася вона, сівши на диван у кутку. — От би Кіану так ставився до своїх працівників.

— Не люблю незаслужені компліменти, — скривився Нейд і несподівано для неї підсів поруч. — Як тобі мій кабінет?

Він був великим: чорні й кремові тони, два дивани, важкі вази з рослинами, масивний стіл, а за ним — величезне напівкругле вікно з видом на центр міста.

— Красивий, — відповіла вона, уникаючи його погляду. Їй було страшно подумати, що він прочитає її бажання прямо з очей.

Нейд теж почувався розгублено: його погляд невідворотно повертався до її губ. Він поспішно заговорив:

— Ти згадувала Кіану. Ваша родина продовжує підтримувати наш благодійний вечір?

— Звісно, — її голос став тепліший. — Твій батько створив велику справу, а календар — чудова ідея. Добре, що вечори фінансують інвестори, а не сам фонд.

— Багаті мають ділитися з бідними. Особливо, якщо мова йде про дітей, — сказав він. Його очі потемніли від щирого співчуття.

Джуна відчула це й раптом не витримала. Вона обняла його за шию, притискаючись ближче. Це не було схоже на неї — але слова Нейда зворушили її так глибоко, що стриматися стало неможливо.

— Джуна… — прошепотів він.

Вона сиділа так близько, що йому здалося: якщо він зараз ворухнеться, то втратить контроль. — Хочу попросити тебе про дещо. Приходь зі мною на благодійний вечір.

Вона завмерла, усвідомлюючи, як це виглядає: вона, що буквально накинулася на нього з обіймами, і він, що спокійно сидів поруч. Обличчя запалало від сорому.