Глава 5

Обід у Хагенів перетворився на маленьке свято. Довгий стіл був накритий тонкою скатертиною кольору слонової кістки, посередині стояла ваза з білими півоніями. На тарілках з’являлися страви одна за одною: соковита індичка з травами, овочі гриль, пиріг тільки-но з духовки. Аромати перепліталися, наповнюючи дім затишком.

Джуна сиділа поруч із Нейдом, стискаючи келих із вином і намагаючись приховати хвилювання. Вона ловила на собі уважні погляди його батьків і дивувалася, наскільки теплою була атмосфера. Крістіна дбала про кожного, підливала вино, розповідала веселі історії з дитинства Нейда. Матіас жартував і сміявся так голосно, що навіть у неї на душі ставало легше.

Розмова за столом йшла невимушено: батьки Нейда розпитували гостю про подорожі, про видавничі плани. Джуна відчувала себе у цьому просторі затишно, наповненому світлом і запахом свіжоспеченого хліба.

Її пальці ледь тремтіли, тримаючи келих, коли Нейд нахилявся ближче, щоб щось сказати. Його голос звучав буденно, та для неї він був гучніший за всі розмови за столом.

Крістіна, яка щойно пригостила гостей фірмовим пирогом, раптом зупинила теплий погляд на Джуні.

— Ти дуже схожа на свою маму, — промовила вона так тихо, ніби це була довірена таємниця.

Джуна здригнулася й підвела очі.

— Ви… знали її?

— Знала? — Крістіна ледь усміхнулася, і в її очах з’явився відблиск давніх спогадів. — Вона була моєю найкращою подругою в юності. Ми разом навчалися, ходили на літературні вечори, сперечалися про книги. Твоя мама мала дивовижний дар бачити в людях тільки хороше… і вселяти віру, коли навіть здавалося, що все втрачено.

Матіас кивнув, підхоплюючи слова дружини:

— Вона часто бувала в нашому домі. І саме Крістіна тоді сказала мені: «Слідкуй за Нейдом, щоб він завжди залишався поруч із Джуною. Вона потребує опори».

Крістіна глибоко вдихнула, ніби відганяючи біль утрати.

— Я дуже тяжко пережила її смерть, — зізналася вона. — Здавалося, що частину мене вона забрала з собою. І тоді я пообіцяла собі: якщо матиму шанс, завжди підтримаю її дітей.

Джуна відчула, як у горлі стискається від хвилювання. Сльози підступили до очей, але вона швидко сховала їх за вдячною усмішкою.

— Дякую вам… — лише й змогла прошепотіти вона.

Матіас, обійнявши дружину за плечі, тепло додав:

— Твоя мама часто жартувала, що саме вона познайомила мене з Крістіною. І, по суті, це правда. Ми зустрілися на літературному вечорі, де вона наполягла, щоб я вивів Крістіну танцювати. Тоді й почалося наше кохання.

— Він був такий несміливий, — засміялася Крістіна, ковзнувши по чоловіку закоханим поглядом. — А тепер погляньте, яким харизматичним і впевненим він став.

— Усе завдяки тобі, — щиро відповів Матіас. — Бо без тебе я не був би тим, ким є зараз. Наш шлюб витримав випробування часом, переїздами, труднощами з бізнесом. Ми завжди стояли пліч-о-пліч.

Крістіна ніжно стиснула його руку:

— Ми навчилися цінувати навіть дрібниці: ранкову каву разом, прогулянку в саду, вечори з друзями. І якщо чесно, — вона подивилася на Джуну, — саме так я бачу справжнє кохання. Воно не в гучних словах, а в щоденній підтримці й теплі.

Джуна, зачарована цією відвертістю, дивилася на подружжя Хагенів і ловила себе на тому, що їй боляче й тепло водночас. Болісно — бо нагадувало про маму, якої вже не було поруч. Тепло — бо перед нею сиділа жінка, яка не відвернулася, а зберегла пам’ять і приязнь, ніби простягнула руку через роки.

Її погляд мимоволі ковзнув до Нейда. Він щось жартував про Чаруні, але в його очах світилася та сама глибина, яку вона бачила в погляді його батька на Крістіну. І тоді Джуна раптом усвідомила: ось воно — справжнє кохання. Не миттєвий вогонь пристрасті, а вміння залишатися поруч у будь-якій бурі.

Я теж хочу бути для нього такою опорою, як Крістіна для Матіаса. Хочу, щоб і через двадцять років ми дивилися одне на одного з тією ж ніжністю, з тією ж упевненістю, що вибрали правильно.

Від цих думок у Джуни з’явився новий трепет: не лише бажання кохати, а й бажання будувати. Своє майбутнє, своє «завтра» — поряд із Нейдом.

— Джуна, ти дуже змінилася, — промовив Нейд, уважно глянувши на неї. — Раніше ти була такою сором’язливою, пам’ятаю, як я завжди ставав на твій захист. А тепер переді мною — впевнена молода жінка, красуня.

Її щоки запалали. Вона кинула швидкий погляд на Нейда й одразу відвела очі.

— Дякую, — тихо відповіла вона, і на губах народилася мимовільна усмішка.

— Саме тому я й хотів, щоб ти сьогодні прийшла, — вставив Нейд. У його голосі звучало щось особливе, і серце Джуни затріпотіло ще дужче.

Після обіду всі перейшли у вітальню. Камін потріскував, вогонь кидав золотаві відблиски на стіни. Крістіна принесла тарілку з тістечками, і розмова продовжилася вже в невимушеній атмосфері.

— У мене є для вас подарунки, — раптом сказала Джуна, підвівшись.

— Як люб’язно! — щиро здивувалася Крістіна. — Але ти й так зробила нам честь своєю присутністю.