Глава 4

Джуна прокинулася пізно. У голові плуталися уривки вчорашніх розмов і образів. Вона до глибокої ночі друкувала свій роман, а потім ще довго листувалася з Бланш про нерозділене кохання. Іронія долі: замість того щоб ділитися з подругою чудовим вечором у компанії чарівного й веселого чоловіка, вона знову зізнавалася у болісних розчаруваннях.

— Ой, як же болить голова, — пробурмотіла вона, підводячись на подушках.
  У двері постукали. — Хто там?

— Джуно, це я, — пролунав дзвінкий голос Чаруні. — Тобі телефонує Нейд.

— Заходь, — дозволила вона.

Молодша сестра увійшла й одразу зупинилася. У кімнаті панував напівморок, а сама Джуна виглядала виснаженою: розпатлане волосся, зморщене від болю обличчя, руки, що без кінця масажували скроні.

— Сестричко, ти ж так себе занапастиш, — похитала головою Чаруні й подала їй телефон.

Для своїх років вона була напрочуд дорослою й розсудливою. Гордість сім’ї, як любив казати Г’юґо. Він ніколи особливо не цінував старшу доньку: романи здавалися йому соплями для дівчаток, та й успіх Джуни він сприймав скоріше як дивину. Натомість Чаруні він завжди ставив у приклад. Хоча саме Джуна навчила сестру робити зачіски й макіяж, обговорювала з нею романтичні сцени й ділилася маленькими таємницями.

— Пробач за затримку, — зівнула Джуна, притискаючи трубку до вуха.

— Джун, я не мав дзвонити так рано, — винувато відповів Нейд.

Вона мимохіть глянула на годинник і ледь не розсміялася. Рано? Перша година дня.

Чаруні підійшла до вікна й різко відчинила штори. Сонячне світло залило кімнату, і Джуна зіщулилася від яскравого світла.

— Нічого страшного, — запевнила вона. — Ти щось хотів?

— А ти забула? Я ж запросив тебе на обід.

Вона скривилася від болю у скронях і водночас усміхнулася:

— Так, справді. Пробач, зовсім вилетіло з голови.

— Якщо ти погано почуваєшся, можемо перенести, — запропонував він, але після паузи додав: — Хоча ні, завтра у мене велика нарада у FoxTails.

— Ні-ні, я прийду, — поспішно запевнила Джуна.

Вчорашній вечір залишив у серці гіркоту, але від зустрічі з ним вона б не відмовилася навіть під дулом пістолета.

Чаруні сіла позаду, і Джуна відчула, як теплі пальці впевнено торкнулися скронь. У її дотиках було стільки сили й турботи. Це дивувало її й розчулювало: ще недавно вона вчила Чаруні плести коси, а тепер та піклувалася про неї, наче доросла. Жінка блаженно заплющила очі.

— Ой, ще трішки сильніше, — видихнула вона.

— Ти це кому? — здивувався голос Нейда у слухавці.

— Це Чаруні рятує мене від головного болю, — засміялася Джуна. — Я буду у вас о третій. Добре?

— Чудово! Хочеш, я заїду?

— Не треба, я візьму машину батька.

— Тоді до зустрічі.

Вона вимкнула телефон і опустилася на подушки. Сестра суворо подивилася на неї.

— А що такого? — спробувала віджартуватися Джуна. — Він запросив, бо його мама читає мої романи.

— Подивись на себе, — Чаруні простягнула їй дзеркальце.

Відображення було справді жалюгідним: скуйовджене волосся, бліде лице. Але уява одразу домалювала кумедну картинку — як дзеркало тріскає, загоряється полум’ям і розсипається на попіл. Джуна не витримала й розсміялася.

— Смішного мало, — буркнула сестра. — Щоб привести тебе в порядок, і години не вистачить.

— Справимось, — усміхнулася Джуна. І вперше за ранок їй справді стало легше.
  Підготовка перетворилася на маленький жіночий ритуал. Джуна прийняла холодний душ, розчесала довге волосся й заплела його в тугу косу. Тим часом Чаруні перегортала полиці шафи, перебираючи вбрання. Нарешті вона вибрала фіолетову шовкову блузку, короткий темно-фіолетовий корсет і чорні лосини.

— Ти серйозно? — округлила очі Джуна.

— Абсолютно, — невимушено відповіла сестра. — Цей образ приголомшить твого Нейда, зачарує його батьків і покаже, що ти успішна жінка.

Вона поставила поруч чорні босоніжки на високих підборах.

— Чаруні! У цьому я й десяти кроків не зроблю!

— І не треба. Ти ж поїдеш машиною, — парирувала сестра. — А костюм — подарунок Кіану, до речі.

Джуна лише зітхнула й забрала речі у ванну.

Стальний «Мерседес» із відкидним верхом виглядав надто розкішно для її настрою, але батько наполіг саме на ньому. Трохи свіжого вітру не зашкодить моїй сором’язливій дівчинці, — сказав він.

Джуна виїхала на проспект, надягнувши сонцезахисні окуляри. Вітер плутав пасма біля скронь, сонце відбивалося в дзеркалах, а серце стукало швидше. Її образ успішної жінки виглядав переконливо для сторонніх очей, але в дзеркалі заднього виду вона бачила зовсім іншу — дівчинку, яка досі не вірила у власне щастя.

Відкритий верх авто привертав увагу. Третій водій сигналив їй, другий уже підморгнув на світлофорі. Джуна стиснула кермо й подумала: як добре, що тато цього не бачить. Хоча ні, він би ще пишався.