ГЛАВА 22. СИНХРОНІЗАЦІЯ БЕЗУМСТВА

Нічне місто за вікном розчинялося в м'яких сизих сутінках, але в кімнаті панувала зовсім інша реальність — спекотна, густа, наповнена важким подихом і запахом розігрітої шкіри.

Майк сидів на краю широкого підвіконня, закинувши ногу на ногу й тримаючи в пальцях напівпорожній келих із вином. На ньому була лише чорна сорочка з розстебнутими на грудях ґудзиками, а в темних очах горів той самий небезпечний, хижий вогонь людини, яка зірвала всі куші.

Емілі стояла за кілька кроків від нього, спиною до книжкового стелажа. На ній була його довга чорна футболка, яка спадала на одне плече, пахнучи його парфумами, тютюном і самою ніччю. Всередині все ще горів липкий, солодкий слід від кожної секунди, що передувала цій тиші.

— Ти про щось думаєш, Рей, — його голос пролунав низько, майже оксамитово, розрізаючи повітря.

Емілі підняла на нього темний, викличний погляд:

— Думаю про те, яка ж я була ідіотка, коли роками намагалася переконати себе, що ти мені байдужий.

Майк повільно поставив келих на підвіконня. Одним плавним рухом він зсунувся вниз і за два кроки подолав відстань між ними, впираючись долонями в стелаж за її спиною.

— Ти не була ідіоткою, — його голос пролунав прямо біля її губ, обпалюючи гарячим подихом. — Ти просто захищалася. Від нас обох.

Його великі долоні повільно, пекуче ковзнули вгору — від талії, по ребрах, прямо під вільну тканину футболки. Голі пальці гаряче впилися в чутливу шкіру на спині, змушуючи Емілі різко вигнутися назустріч і задихнутися від несподіваного прискорення пульсу.

— А тепер захист знято, Харпер, — прошепотіла вона, дивлячись йому просто в очі з таким викликом, від якого в Майка на секунду потемніло в погляді.

Він не витримав.

Його губи впилися в її губи з такою шаленою, жадібною пристрастю, що в кімнаті, здавалося, зник кисень. Це був поцілунок без правил і гальм — глибокий, вимогливий, просочений наскрізь усім тим болем, образами й п'ятирічною палючою іскрою, яку вони ховали так довго.

Емілі видихнула стогін прямо йому в рот, її пальці судомно вчепилися в чорну тканину його сорочки, розриваючи ґудзики, щоб відчути під пальцями гарячі, напружені м'язи грудей. Вона притягнула його ближче, кусаючи його нижню губу до смаку солодкуватої крові, віддаючись цій пожежі без залишку, без жодної крихти сумніву.

Майк підхопив її на руки, одним рухом саджаючи на край підвіконня й затискаючи своїм тілом між розведеними ногами. Його поцілунки стали ще жорсткішими, гарячішими — він цілував її губи, спускався на чутливу шию, залишаючи там пекучі, помітні сліди, змушуючи її вигинатися дугою й упиватися нігтями в його плечі.

Іскри сипалися під шкірою з кожним дотиком, кожним рвучким подихом, кожним рухом його рук, що зводили з розуму. Земля остаточно зникла під ногами, залишаючи тільки цей дикий, п'янкий вибух у венах.

Коли Майк на секунду відсторонився, щоб жадібно ковтнути повітря, його груди шалено підіймалися, а в розширених зіницях бушував справжній шторм. Його лоб важко припав до її чола, а пальці тремтіли на її талії.

— Ти моя катастрофа, Емілі, — прохрипів він просто в її розпухлі, гарячі від поцілунків губи, посміхаючись дикою, щасливою усмішкою. — Повна й безповоротна.

Емілі обвила його шию руками, притискаючись серцем до його серця, й посміхнулася у відповідь, відчуваючи, як у грудях нарешті запанувала абсолютна, ідеальна гармонія.

— Знаю, Майку, — прошепотіла вона, розчиняючись у наступному гарячому поцілунку. — Знаю.