ГЛАВА 19. ІСКРИ

Наступні кілька днів перетворилися на суцільну гру в розвідників.

Емілі намагалася триматися холодно й відсторонено, але Майк не залишав їй жодного шансу. Він з'являвся саме тоді, коли вона намагалася зосередитися, сідав надто близько й дивився так, ніби бачив наскрізь.

У середу ввечері вони знову опинилися в бібліотеці. Проєкт давно здали, але це чомусь не заважало їм сидіти за тим самим столом у кутку.

Емілі зосереджено друкувала на ноутбуці, коли відчула, як холодний палець легко провів по її зап'ястю.

Вона різко підняла очі. Майк сидів навпроти, підперши щоку рукою, і дивився на неї з абсолютно нахабною усмішкою.

— Ти напружена, Рей, — тихо сказав він. — Розслабся. Я просто дивлюся.

— Твої погляди занадто відволікають, — кинула вона, намагаючись повернутися до екрана.

— Серйозно? — Майк повільно підвівся, обійшов стіл і зупинився просто за її стільцем.

Емілі затамувала подих, коли він нахилився до самого її вуха. Його подих обпалив шкіру, змушуючи її вкритися мурашками.

— А що саме тебе відволікає? — прошепотів він так близько, що вона відчувала тепло його губ біля своєї мочки. — Те, що я дивлюся? Чи те, про що ти при цьому думаєш?

Серце в грудях зробило дикий кульбіт і гучно застукало у скронях. Усередині все миттєво спалахнуло тими самими клятими метеликами, від яких неможливо було сховатися.

Емілі повільно повернула голову, опинившись від нього на відстані кількох міліметрів. Їхні погляди зустрілися — темні, зосереджені очі Майка випромінювали чистий виклик.

— Ти надто багато на себе береш, Харпер, — видихнула вона, але голос чомусь втратив усю колишню твердість.

— Можливо, — його погляд ковзнув до її губ, а потім знову повернувся до очей. — Але ти досі не відсунулася.

Він мав рацію. Вона не відсунулася. Натомість Емілі повільно підняла руку й кінчиками пальців ледь торкнулася коміра його худі, трохи натягуючи тканину на себе й скорочуючи відстань до мінімуму.

— А раптом мені просто подобається грати з вогнем? — прошепотіла вона, дивлячись йому прямо у вічі.

Майк на секунду завмер. У його погляді промайнула така іскра, що в Емілі остаточно перехопило подих. Його рука опустилася їй на талію, легко й гаряче стискаючи через тонкий одяг.

— Обережно, Рей, — його голос став хрипким і низьким. — Можеш і обпектися.

— Я не боюся опіків, — зухвало кинула вона, але пальці на його комірі зрадницьки тремтіли.

Майк повільно наблизився, його губи були вже за крок від її... як раптом у сусідньому проході дзвінко впала стопка книг, розірвавши напругу вщент.

Емілі різко відсахнулася, відсунувшись на стільці й намагаючись вирівняти дихання, а Майк випрямився, хоча в його очах усе ще горів той самий голодний вогник. Він коротко й хрипко засміявся, проводячи рукою по волоссю.

— Здається, всесвіт проти того, щоб ми закінчили цю розмову тут, — тихо сказав він, знову нахиляючись до неї, щоб прошепотіти просто біля губ: — Але ми ще не дограли.