ГЛАВА 18. НА МЕЖІ

Після тієї поїздки в автобусі в повітрі між ними ніби щось коротнуло.

Емілі намагалася переконати себе, що це була просто випадковість. Фізика, інерція, різке гальмування та невдалий кут. Але змусити себе не думати про те, як її губи торкнулися його шиї, виявлялося клято важко. Особливо коли Майк поводився так, ніби тепер мав повне право дражнити її за кожної нагоди.

Увечері в бібліотеці було тихо. Емілі зайняла столик у кутку між високими стелажами, сподіваючись спокійно доробити свою частину презентації. Вона тільки-но відкрила файл, як поруч із її ноутбуком плавно опустився стаканчик із гарячим лате.

— Тримай, — Майк тихо виник поруч, знімаючи куртку.

Він залишився в чорному худі й невимушено сів навпроти, спираючись ліктями на стіл.

— Дякую, — Емілі підсунула каву ближче, намагаючись дивитися тільки на екран. — Але я чудово справлялася й сама.

— Угу, я помітив, — Майк підпер підборіддя долонею й трохи похитав головою. На його обличчі з'явилася та сама нахабна посмішка. — Ти вже хвилин десять гіпнотизуєш один і той самий слайд. Про що думаєш, Рей? Про маркетинг чи про автобус?

Емілі пальцями втиснулася в тачпад, відчуваючи, як щоки миттєво спалахують. Вона повернулася до нього, намагаючись зберегти максимально холодний вираз обличчя:

— Я думала про те, як швидко ти забудеш цю історію, якщо я виллю на тебе каву.

— Випадковість? — хмикнув він.

Майк повільно підвівся зі свого місця, обійшов стіл і підійшов до неї майже впритул. Вона навіть не встигла зреагувати, як він нахилився нижче, опиняючись небезпечно близько до її обличчя. Його подих торкнувся її шкіри біля самого вуха.

— Ти впевнена? — тихо, з легким сміхом прошепотів він їй на вухо.

Емілі затамувала подих. По спині миттєво пробігла хвиля мурашок. Вона швидко повернула голову, намагаючись зберегти дистанцію, але відстань між ними стала ще меншою — їхні носи майже торкалися.

— У чому? — видихнула вона, принципово не відводячи очей.

— У тому, що це була просто випадковість, — Майк провів пальцем по краю її робочого зошита й знову усміхнувся, заглядаючи їй просто в очі. — Бо ти досі червонієш, коли я підходжу ближче.

— Це від гарячої кави, Харпер.

— Ну звісно, — він знову трохи відсторонився, але зупинився за декілька сантиметрів, виклично піднявши брову. — Зручна відмовка.

— Нахабний, — Емілі піджала губи, але кутики її рота все одно сіпнулися в посмішці.

— Зате з кавою, — Майк легенько клацнув її по носі пальцем і сів назад на свій стілець. — Відкривай файл, професіоналко. У нас ще два розділи.