ГЛАВА 16. НОВИЙ ФОРМАТ

Минуло ще кілька тижнів.

Вони остаточно закрили проєкт, отримали свої оцінки й, усупереч очікуванням Емілі, не перестали спілкуватися.

Майк більше не нагадував про минуле й не намагався пробивати її захист згадками про шкільні роки. Він просто був поруч — зі своїми жартами, спокійною впевненістю й готовністю підстрахувати. І Емілі зловила себе на думці, що цей новий Майк, без зайвого пафосу та підтекстів, їй навіть подобається.

Одного дня після останньої пари вони затрималися в порожній аудиторії, збираючи папери.

— Завтра ввечері наші збираються в барі біля кампусу, — Майк закинув рюкзак на одне плече й подивився на неї. — Йдеш?

Емілі застібнула блискавку на куртці:

— Я планувала закрити пару боргів з економіки.

— У суботу ввечері? Емілі, це вже діагноз.

— Це відповідальність, Харпер.

— Це нудьга, Рей, — він усміхнувся й сперся ліктями на край столу. — Зроби перерву хоч на дві години. Або ти боїшся, що я знову змушу тебе пити той жахливий дешевий сидр?

Вона хмикнула, згадавши їхню останню вилазку:

— Я боюся, що ти знову програєш мені в настільний футбол і будеш тиждень ходити з похмурим обличчям.

Майк виклично підняв брову:

— Ого. Це був виклик?

— Це був факт.

— Вісім вечора, — він коротко кивнув у бік дверей. — Якщо запізнишся хоч на п'ять хвилин, граємо на твоє домашнє завдання з економіки.

— Навіть не сподівайся, — хмикнула Емілі.

Вони вийшли з університету. На вулиці сутеніло, у свіжому повітрі пахло осіннім листям і мокрим асфальтом.

Вони йшли поруч до розвилки між корпусами — легко, без розмов про минулі образи чи зради. Токсична тема «п'яти років» нарешті залишилася позаду.

Біля повороту Майк зупинився й підняв руку на прощання:

— Не забудь, о восьмій. І підготуй монети для автомата.

— Будь готовий програти, Харпер, — відповіла вона й пішла до свого гуртожитку.

І вперше за довгий час у неї не було жодного бажання обдумувати цю розмову. Все нарешті стало просто.