ГЛАВА 5. ПЕРШІ ДНІ

Перший день в університеті закінчився близько п'ятої вечора. Коли Емілі вийшла з масивних дверей головного корпусу, над містом уже починало сутеніти. На сходах та алеї вирував справжній хаос: студенти юрбилися біля лавок, голосно обговорювали викладачів, робили селфі та на ходу вирішували, куди піти далі.

Емілі зупинилася біля високої кам'яної колони й поправила ремінь важкої сумки.

— Ти чого застрягла? — Майя випірнула з-за її спини й з розмаху сперлася дівчині на плече. — Задивилася на того хлопця в шкіряній куртці біля входу?

— На яку ще шкірянку? Ні, — хмикнула Емілі, скидаючи її руку. — Просто роздивляюся, де тут узагалі вихід із території.

— Ой, тільки не кажи, що ти вже шукаєш дорогу в гуртожиток! Попереду цілий вечір.

— І купа конспектів, які треба впорядкувати, — нагадала Емілі.

— Ти нестерпна, ти знаєш про це? — Майя закотила очі й підхопила її під лікоть, силою тягнучи вбік скверу. — Все, план такий: зараз ми йдемо по каву, ти закриваєш свій блокнот, і ми обговорюємо хлопців з нашої групи. Без заперечень!

Емілі спробувала серйозно насупитися, але не втрималася й засміялася:

— Ладно, переконала. Але каву купуєш ти.

— Згодом виставиш мені рахунок за моральну шкоду, — висунула язик Майя.

Наступні кілька днів пройшли в божевільному темпі. Емілі поступово розібралася з розкладом, запам'ятала хитромудрі переходи між корпусами й перестала плутати номери аудиторій. Щовечора вони з Майєю сиділи в невеликій кав'ярні через дорогу від гуртожитку, а пізніше Емілі допізна балакала зі своєю сусідкою Лізою про все на світі.

Тим часом у їдальні сусіднього корпусу панувала зовсім інша атмосфера.

— Серйозно, Майку, ти знову береш лише чорну каву? Ти взагалі їси щось нормальне? — Джейк зі стуком поставив свій піднос на дерев'яний стіл.

Майк дістав із кишені телефон і ліниво відкинувся на спинку стільця:

— Я пообідав дві години тому.

— Шматком піци зі столовки? Це не обід, це самогубство для шлунка, — Джейк розгорнув свій сендвіч. — До речі, чув, що в п'ятницю старшокурсники влаштовують вечірку біля озера?

— Не чув і не збираюся туди йти.

— Та ну тебе! Ти зі своєї кімнати взагалі виходиш кудись, крім пар і залу?

— Виходжу. По каву, — коротко відрізав Майк, навіть не піднімаючи очей від екрана.

— Із тобою неймовірно весело, ти в курсі? — зітхнув Джейк, хитаючи головою. — Іноді мені здається, що тобі років вісімдесят.

Майк лише коротко усміхнувся кутиком губ і сховав телефон у кишеню.

У п'ятницю увечері, коли остання пара нарешті скінчилася, студенти шумно висипали з аудиторій у центральний хол. Емілі повільно йшла коридором першого поверху, тримаючи в руці паперовий стаканчик із гарячим лате, яке вони щойно взяли в автоматі.

У натовпі біля гардероба хтось із хлопців, поспішаючи до виходу, різко задкував і боляче зачепив її ліктем. Стаканчик хитнувся, і кава хлюпнула Емілі просто на рукав світлої куртки.

— Ой, чорт! — вилаялася вона, ледь не впустивши сумку.

— Дивися, куди йдеш, — буркнув хлопець у темному худі, який зачепив її, і, навіть не зупиняючись, розвернувся й пішов далі до дверей.

Емілі заціпеніла від такої нахабності.

— Серйозно?! Навіть не вибачишся? — гукнула вона йому вслід.

Хлопець лише злегка повернув голову на її голос, кинув швидкий, абсолютно байдужий погляд через плече й зник серед студентів на вулиці. Емілі дістала із сумки вологу серветку й заходилася гарячково витирати пляму.

— От же хам, — пробурмотіла вона під ніс.

— Хто хам? Де хам? Кого треба побити? — поруч миттєво з'явилася Майя з пакетом випічки.

— Та один божевільний, — зітхнула Емілі, викидаючи зіпсований стаканчик у смітник. — Каву мені розлив і пішов собі далі.

— Ого, перший конфлікт у семестрі! — підморгнула Майя. — Забий, ходімо в гуртожиток, бо я зараз зголоднію остаточно й з'їм твій розкладувач.