Епілог

Минув ще один рік.

Моє життя нарешті стало спокійним та гармонійним. Я з Роксі переїхала до Дена в його квартиру, і ми нарешті насолоджувалися кожним днем, проведеним разом — без брехні, масок та озирання на минуле. Свою квартиру я вирішила здавати в оренду, щоб вона не пустувала. Ми були неймовірно щасливі, заново відкриваючи одне одного і щодня наше кохання лише примножувалося.

За цей рік я відкрила власний притулок для тварин, щоб допомагати тим, кому це дійсно потрібно. В цьому я знайшла своє справжнє покликання, до якого лежала моя душа. Ден багато допомагав мені з пошуком ділянки та будівництвом і пишався моїми успіхами, ставши першим спонсором.

У нас виникла традиція бачитися кожні вихідні з друзями, тож ми з Деном та Роксі знову приїхали до будинку Арсена і Ірен: вони вже були офіційно дружиною та чоловіком. Зараз вони просто сяють від щастя, а на руках у подруги тихо сопе маленьке диво — син Лео. Вони відсвяткували власне весілля з величезним розмахом, щоб усе пройшло точно так, як мріяла Ірен: з тисячами білих троянд, живою музикою та гірляндами просто неба. Ірен остаточно налагодила звʼязок з своїми рідними, її батьки були дуже раді появі онука та у їхній родині нарешті настав мир. 

Сем уже був там і вихвалявся своїми подарунками для маленького Лео. Після всіх подій він не лише залишився працювати в фірмі Арсена, а й став нашим близьким другом. 

Ми провели разом увесь день. Насміялися досхочу, наобіймалися з малюком і обговорили мільйон дрібниць. Вже під вечір, тепло попрощавшись із господарями та Семом і пообіцявши обов'язково зібратися на наступні вихідні, ми з Деном сіли в машину.

Замість того, щоб їхати одразу додому, Ден повернув у бік улюбленого парку, де були наші перші пікніки разом.

— Заїдемо на пів годинки? Подихаємо повітрям перед сном, - посміхнувся він, глушачи двигун.

— Я не проти, - тепло посміхнулася я у відповідь.

Поруч радісно носилася без повідка Роксі. Ми мовчки йшли тримаючись за руки і насолоджувалися спокоєм з нотками приємної ностальгії. Раптом Ден зупинився прямо посеред стежки, опустився на одне коліно і дістав із кишені маленьку коробочку. Його руки трохи тремтіли — той самий впевнений і мужній Ден зараз хвилювався, як хлопчисько.

— Ясмін... Я робив чимало помилок, тікав від власних почуттів і змушував тебе страждати. Коли я майже втратив усе…я зрозумів, що моє життя має сенс тільки поруч із тобою. Ти — мій дім. Ти вийдеш за мене?

Роксі тихо гавкнула поруч, ніби теж чекала на мою відповідь. Сльози радості котилися по моїх щоках. Я не вагалася жодної секунди:

— Так! Звісно, так!

Минуло ще кілька місяців передвесільної метушні... І ось сьогодні наш день настав.

Я стою перед дзеркалом у білосніжній весільній сукні, яка ідеально підкреслює талію і м'яко спадає до підлоги. У пам'яті згадались слова Сема: «Колись ти будеш так само прекрасна... Тільки в білій сукні». Він мав рацію. Заграла урочиста музика, двері відчинилися, і я зробила перший крок. Вітчим, який дбайливо тримав мене під лікоть, із щасливою батьківською посмішкою проводив мене до вівтаря. Мама в першому ряду тихо плакала від розчулення, витираючи сльози серветкою. А біля реєстратора церемонії стояв мій коханий з червоними очима від стримування сліз. Побачивши його таким вразливим, мої очі миттєво засльозились. В його погляді було безмежне кохання, ніжність та захоплення. Коли я підішла і стала поруч з ним, він полегшено посміхнувся, ніби завоював увесь світ. 

Після промови та клятв кохати в горі та радості, викликаючи щирий сміх і аплодисменти гостей, уздовж доріжки радісно мчалась Роксі. До її святкового нашийника була акуратно прив'язана стрічка з нашими обручками. Ден нахилився, розв'язав стрічку і вдячно почухав її за вушком. Ми обмінялися обручками та нарешті поцілувалися під оплески друзів та родичів.

Пізніше побачивши в ресторані, як Сем з Кларою сидять поруч за столом і дивляться одне на одного, я посміхнулась. Між ними була іскра, яку не сплутаєш з дружбою. Я непомітно для всіх підтримала Сема великим пальцем вгору, а він вдячно кивнув у відповідь.

Час — це єдиний ресурс, який не має вартості, але залишається найдорожчим. Він вміє розставляти все на свої місця, загоювати рани та перетворювати їх просто на спогади. Ми з Деном пройшли крізь розлуку, страждання, біль та щасливе возз'єднання, щоб опинитися тут — поруч одне з одним, на своєму власному святі щастя. Я вдячна за всі випробування долі, адже завдяки їм я знайшла рідних людей, справжнє кохання та Себе.

Ось так моє рішення не пройти повз тієї ночі біля клубу повністю змінило моє життя.

_________________________
Хочу подякувати рідним та близьким за підтримку і теплі слова, які надихали мене. Завдяки вам ця історія має фінал та написана не «в стіл». 
Також щиро дякую кожному читачеві, хто дочитав до кінця — за ваш час та увагу. Сподіваюсь, вам сподобалось♥