Розділ 19

Коли я зайшла до свого кабінету, одразу взялася за термінові плани бюджету на місяць та потім приступила до пошти, яку просив розібрати Арсен і раптом серед паперів натрапила на розкішний конверт:

«Запрошуємо на весілля Дена та Олівії: 20 січня о третій дня в бюро реєстрації шлюбів».

Я повільно дихала, намагаючись втихомирити серце. У цю мить мені дійшло: мої почуття до нього все ще живі. Образа, ревнощі та заздрість злилися в одне потужне відчуття глибокого розчарування. Запрошення я віднесла до кабінету Арсена. Зайшла з високо піднятою головою, поклала листівку на стіл не проронивши жодного слова. Не пам'ятаю, як взяла повідок Роксі, і як ми опинилися в парку. На душі було гидко і порожньо. Серце ніби покривалося льодом з кожним кроком. Щоб хоч якось прийти до тями, я прискорила крок і побігла. У чобітках на підборах багато не пробіжиш, але відчуття власного пульсу у скронях дивно заспокоювало.

Він щасливий і одружується... Він не впізнав мене або просто проігнорував після всіх моїх дзвінків. Але моє серце б'ється без нього! Відтепер він не побачить жодної емоції на моєму обличчі. Я навіть піду на це весілля! Запрошення було і для мене — дивно, значить, він пам'ятає про моє існування. Просто як незрілий підліток не зміг нормально розійтися. Боягуз і бабій, який весь час вішав мені локшину на вуха! Я твердо вирішила, що неодмінно теж знайду своє щастя. Я набрала номер Ірен, щоб вона допомогла мені з образом на весілля:

— Привіт, крихітка! Мені терміново потрібен твій вишуканий смак для вибору шикарної сукні. 

— Господи, Ясмін, що на тебе найшло? - здивувалася Ірен. Звісно, допоможу! Але що з тобою? З яких це пір ти називаєш мене «крихіткою»? 

— У мене просто чудовий настрій! Давай завтра зустрінемося в торговому центрі або краще одразу звернемося до дизайнера. Ця сукня дуже важлива. 

— А яка потрібна? Що за привід? 

— Ти ще не знаєш? Ден запросив половину офісу, і вас із Арсеном теж, на своє весілля.

Хвилина мовчання в слухавці...

— Алло, ти чуєш мене? 

— Е-е... Так. Просто не очікувала від тебе такої реакції. Ти взагалі як? Пробач за запитання, я просто хвилююся.

 — Я в порядку! Більше мучитися не збираюся, тому тепер усе буде чудово. Приїду вся красива, а там, може, хтось і сподобається. Наш менеджер точно не пропустить шанс підкотити.

 — Ну ти там не дуже входь у кураж, серцеїдко моя! - розсміялася Ірен. Але якщо бажання бути приголомшливою — це для себе коханої, то справа серйозна. Звернемось до дизайнера, нехай пошиють сукню особисто для тебе. Такої точно ні в кого не буде. Я про все домовлюся, надішли свої заміри та побажання.

Вдома я прийняла гарячий душ, зробила маску для обличчя, налила келих вина і сіла за ноутбук шукати фасон. За годину ідеальний образ був зібраний і відправлений Ірен. За кілька днів дизайнер надіслав ескіз — це була фантастика!

Новий рік я відсвяткувала тихо та по-сімейному: разом із Ірен, Арсеном та Роксі, яка мило випрошувала ласощі зі святкового столу. Вперше за довгий час під бій годинника я не загадувала повернення Дена. Я загадала себе — нову, сильну та щасливу.

Перші дні січня одразу після свят закрутили в завалах на роботі. Я як зазвичай добиралась туди пішки з Роксі. Дена я більше ніде не бачила і це мене навіть тішило. Я піднялася до себе в кабінет. Одразу зателефонував Арсен і попросив зайти.

— Привіт, сідай, - мовив він. Є розмова. Власне, це навіть доручення, а не прохання. 

— У нас проблеми? Податкова? Конкуренти? 

—  Та ні, - посміхнувся Арсен. У нас звільняється головний економіст. І вгадай, кому я довірю весь аналіз? 

— Що-о-о? Мені?! Я не готова, це ж величезна відповідальність!

 — У тебе буде помічник. Я поки не можу довірити йому все, тому ти контролюватимеш процес. Головним його призначити не можу, а ти — ідеальний варіант. 

— Він? Хто він? З якого крила офісу хоча б? 

— Семюел Олівер Кросс. Я його зараз покликав, познайомлю вас.

За хвилину в двері постукали.

— Доброго дня! Викликали?

Я зацікавлено обернулася і обімліла. Це ж той хлопець із парку! Оце так збіг! Він теж упізнав мене, ледве помітно посміхнувся.

— Семюел, радий познайомити вас із Ясмін, - мовив Арсен. 

— Для вас просто Сем, радий знову вас бачити, - він простягнув мені руку. 

— Чекайте...то ви знайомі? - поцікавився Арсен.

— Випадково познайомились нещодавно в парку, - відповіла я.

Наше рукостискання було сухим і теплим. 

— Дуже рада, Семе, що працюватимуть дві голови. Тим паче така красива, як ваша, - зробила я комплімент, бо гадки не мала про його професійні навички. 

— Дуже дякую, - щиро посміхнувся він. Коли можемо приступати? - звернувся він до Арсена. 

— Хоч зараз. Бачу, вам сумно не буде, - якось натужно натягнув посмішку той.

— Ходімо заберемо твої речі, працюватимеш у моєму кабінеті, ближче до шефа, - сказала я і легенько торкнулася його ліктя, щоб Сем послідував за мною.

Моя перша думка була: «Який галантний і приємний чоловік». Але в роботі Сем виявився принциповим до неможливості! Упертий, страшенно боявся і уникав будь-яких фальсифікацій звітності, підгонку цифр чи сірих схем. Уже з перших днів я зрозуміла, що з таким чесним колегою буде непросто, але в цьому виявилося безліч плюсів. Він миттєво знаходив дрібні промахи в документах і з легкістю вираховував сумнівні договори. За декілька тижнів ми чудово спрацювалися і навіть почали спілкуватися як хороші друзі.

День весілля Дена настав непомітно. Завдяки робочому ритму я майже перестала про нього думати. Лише вночі іноді снилися його руки та гарячі поцілунки, але вдень розум був холодний. Сукню я забрала від дизайнера напередодні — вона сиділа ідеально. Я приїхала до Ірен вже в ній. Це була розкішна бордова максісукня: ліф з високою горловиною, що повністю закриває шию, доповнений глибоким вирізом на грудях та зухвалим, високим розрізом на нозі. Повністю закрита спина і довгі рукава робили силует надзвичайно елегантним і владним, ідеально облягаючи фігуру. У комплекті йшла коротка хутряна накидка, щоб відповідати сезону. Щодо взуття я обрала класичні туфлі-човники на підборах.