Розділ 16

Перші два місяці після від'їзду Дена здавалися мені лише тимчасовим випробуванням. Ми щодня спілкувалися по відеозв'язку, годинами розмовляли про все на світі, ділилися планами та зізнавалися одне одному в коханні. Усе було чудово, і я щиро вірила, що відстань для наших почуттів — не перешкода. А потім він плавно почав зникати, повідомлення мої раз через раз ігнорувалися, слухавку він не брав, бо ніби зайнятий на робочій нараді чи ще щось. В якийсь момент я просто перестала намагатися налагодити наш зв'язок, проявляти ініціативу і він просто зник. 

Перший місяць після його вчинку я існувала в суцільному кошмарі: майже не виходила з квартири, харчувалася доставками і ні з ким не розмовляла, а ночами ловила істерику від своїх снів з ним і божеволіла від невідомості та розбитого серця. Мама підозрювала, що щось не так, бо я перестала вмикати камеру на відеодзвінках, але я знаходила виправдання і не посвячувала її в курс подій. У травні, на мій день народження, Ірен з усіх сил намагалася мене розважити і відволікти, але я лише видавлювала з себе посмішку і ледь стримувала сльози — адже чоловік, якого я кохала більше за життя, навіть не згадав про цю дату. Вона підтримувала мене як могла, але розуміла крізь цей біль я мушу пройти сама. В якийсь момент вдосталь настраждавшись я перестала сталкерити його соцмережі і намагалася повністю викинути Дена з життя та серця, але в еру інтернету від правди не сховаєшся. 

Одного разу я випадково побачила гортаючи стрічку новин про світські події фотографію з гучної вечірки. На ній був Ден, який обіймав красиву, вишукану дівчину, доньку відомого бізнес-магната Олівію. Тоді все стало на свої місця. Ден просто мовчки мене зрадив. Звісно я, як кожна дівчина зайшла на її соцмережу і прийшла до невтішних висновків, вони ідеально пасували одне одному по статусу та зізнаюся і зовнішньо. На фоні неї я була не мишею, а мабуть мурахою. Я проплакала тиждень після того фото, але врешті переконала себе, що між нами було не справжнє кохання, а лише спалах сильної неконтрольованої пристрасті. Головне, що він зараз щасливий, але для мене він залишився боягузом, який не зміг по-людськи розірвати стосунки.Тому я врешті вирішила почати жити для себе — без жодних ілюзій і надій коли-небудь його зустріти.

З Ірен ми ще більше зблизилися. Арсен повернувся з відрядження якраз саме в період коли Ден зник і знав про мої страждання, на фоні цього, почав ставитися до мене значно тепліше, не тримаючи жодних образ за минуле. Я часто проводила свої вечори в їх будинку. Щоб підтримати мене, Арсен запропонував працювати в своїй фірмі дізнавшись, що я шукаю посаду економіста. Зарплата мене більш ніж влаштовувала, тож я швидко погодилась. Про Дена мені ніхто не нагадував, і я була щиро вдячна за це.

З того моменту минуло близько пів року.

За ці місяці я кардинально перевтілилась. Колосальні зміни були, як зовні так і внутрішньо. Повністю новий імідж: від джинсів з футболками до брючних костюмів та суконь. Я тепер була доглянутою, впевненою в собі брюнеткою з довгим шовковистим волоссям, пострункішала в талії, хоча мої пишні форми залишились при мені. На кошти Дена, які мозоляли мені око я зробила ремонт в своїй квартирі перетворивши її на розкішний власний куточок за своїм смаком. У серпні, в день народження Дена, мені неймовірно кортіло написати коротке «з ДН», але я змусила себе стиснути зуби і перетерпіти, переключившись на вибір шпалер. Поки я занурювалася в роботу економістом, Ірен теж не сиділа склавши руки. Вона втілила свою мрію і нарешті запустила власний онлайн-магазин одягу. Я щиро захоплювалася її енергією: вона сама шукала постачальників, розробляла концепції брендів і паралельно встигла скласти іспити з водіння. Спостерігаючи за її успіхами, я й сама заряджалася цією силою рухатися далі.

Грудень зустрів мене класичною лондонською прохолодою та сірим ранком. Вийшовши на вулицю, я побачила, що авто вже чекає на мене. Арсен завжди дбав про те, аби я прибувала до офісу вчасно і без запізнень, тому щоранку надсилав за мною водія. Приїхавши на роботу, я ще в приймальній відчула якийсь до болю знайомий аромат чоловічих парфумів, але я прогнала дивне відчуття і пройшла до свого кабінету. Завершивши розрахунок фінансових ризиків за новим контрактом, я вирішила відпроситися в Арсена раніше з обіцянкою відпрацювати у вихідний день. Чомусь саме сьогодні мені страшенно хотілося додому. До того ж останній тиждень мене не полишала мрія взяти собаку — буде не так самотньо та з'явиться привід частіше виходити на прогулянки.

Роздрукувавши економічні обгрунтування, я підійшла до кабінету керівника і тихо постукала в двері.

— Так, заходьте, - знервовано мовив Арсен із-за дверей.

— Я хотіла б, якщо можна... - слова раптом застрягли в горлі, а в ніс вдарили знайомі парфуми.

Серце забилося частіше, а в очах на секунду потемніло. Я стояла в проході, абсолютно не відчуваючи ніг і геть забувши, навіщо взагалі сюди зайшла. Простоявши в заціпенінні кілька секунд, я силою змусила себе підійти до столу Арсена, поклала папери, набравшись сміливості, видавила:

— Я б хотіла сьогодні після обіду піти додому. Якщо потрібно, я вийду попрацювати в суботу.

— Усе гаразд, ти можеш бути вільна, - м'яко відповів Арсен. Субота — твій законний вихідний, ти і так занадто багато працюєш.

— Дякую...

Я розвернулася, щоб піти, але наостанок не втрималася і глянула на чоловіка, який сидів у кріслі поруч із Арсеном. Ден. Це точно був він. Але якийсь чужий із холодним, кам'яним обличчям. І він жодного разу навіть не поглянув у мій бік! Сидів байдужий, ніби ми взагалі ніколи не були знайомі. Сльози застилали очі, але я наказала собі триматися. Ніхто й ніколи більше не побачить моїх сліз! Лють накрила мене, щойно за мною зачинилися двері офісу. Якого біса він повернувся? І чому ігнорує мене так, ніби я для нього порожнє місце?! «Може, він просто мене не впізнав?» — промайнула думка. Адже я справді сильно змінилася за цей час... Та ні, маячня! Він точно впізнав мене і просто зробив вигляд, що ми чужі! Ну як так?  Він ні в що мене не ставить, а я ледь стримала себе, аби не кинутися йому на шию! А головне — Арсен! Чому він так дивно поводився? Він же чудово знав, через що я пройшла! Чому він мовчав про його повернення? Невже Арсен весь цей час знав, де Ден і просто приховував це?