Розділ 15

Прокинувшись вранці, я відчула, що в кімнаті одна. Страх миттєво пробрав до кісток: «Невже це кінець?» - промайнула тривожна думка, адже він не міг так вчинити після всього, що між нами було? Згораючи від невизначеності, я вирішила вийти на кухню, але і там панувала тиша. Розчарувавшись і проклинаючи власну наївність, я поплелася до ванної кімнати. Проте там на мене чекав сюрприз.

У душовій кабіні під струменями води стояв Ден. Від цього видовища я замерла на місці, втративши дар мови. Краплі води ліниво стікали по його плечах та рельєфній спині. Зрозумівши, що надто захопилася і безсоромно розглядаю його, спалахнула від сорому. Тільки-но зібралася непомітно вислизнути назад, як крізь шум води почула його голосний сміх:

— Іди до мене, чого стоїш там, як вкопана?

— Та я... я зачекаю на тебе! Вже йду, вибач, - ще більше почервоніла, закриваючи очі долонями.

Ден вимкнув душ, відчинив скляні дверцята й простягнув мені руку:

— Не вибачайся. Я весь у твоєму розпорядженні, можеш дивитися скільки завгодно.

— Я тебе обожнюю, ти такий красивий, - випалила швидко я.

— Я тебе теж, безмежно. Ну ж бо, підійди ближче. Ти так солодко спала, що я просто не хотів тебе будити.

Наважившись зробила крок убік Дена. Він одразу притягнув мене за талію до себе.

— Ти така унікальна, моя... Я втрачаю розум від тебе.

— Може, спочатку душ? - посміхнулася і знову повернула кран, підставляючи нас під теплі струмені.

— Усе, що забажаєш.

Він узяв губку і почав повільними рухами мити мене. Від цієї близькості я заплющила очі, вдихаючи аромат його шкіри. 

— Ти така красива, ніжна... Мені ні з ким і ніколи не було так добре, - шепотів він, торкаючись моєї щоки та цілуючи плечі.

Від останніх слів я миттєво відчула приплив ревнощів, який приглушив весь романтичний порив.

— Ти чому така похмура? - Ден зупинився, уважно заглядаючи в моє обличчя.

— Скільки у тебе було дівчат до мене? Я розумію, що це дуже особисте, але не можу стриматися. Якщо не хочеш відповідати, я зрозумію.

— Кохана, то все в минулому, - м'яко відповів він, беручи моє обличчя у свої долоні. Не так багато, як ти думаєш. Ти для мене — єдина. Я лише твій, тільки з тобою почуваюся справді цілісним та щасливим, і пристрасть тут ні при чому.

Він нахилився й накрив мої губи довгим, глибоким поцілунком, від якого вся тривога вилетіла з голови. Від його ніжних дотиків я почала плавитися, усвідомлюючи, що хвилюватися через минуле немає жодного сенсу, коли він тут, так близько.

Наші місяці були безтурботними і щасливими. Здавалося, ми знайшли ідеальний баланс, ставши не просто парою, а справжньою командою та найріднішими людьми. По суботах ми вибиралися на затишні пікніки, купували вуличну їжу і годинами лежали на траві, сміючись із кумедних спогадів дитинства. Ден був дуже уважний та романтичний, щотижня у квартирі з'являлися свіжі букети моїх улюблених квітів, а я у відповідь балувала його домашніми вечерями, дивуючись, як легко мені бути поруч із ним собою. Я навіть познайомила Дена з мамою по відеозв'язку, він миттєво зачарував її своєю стриманістю, повагою та серйозністю. Мені надзвичайно подобалось бувати у його квартирі — просторій,  у стриманих темних тонах, де панував ідеальний порядок. На відміну від мого затишного, але трохи хаотичного гніздечка, тут усе виглядало так, ніби зійшло зі сторінок журналу з дизайну інтер'єрів. Особливо зачаровував панорамний вид на нічне місто з його величезного балкона, де ми зустрічали світанки. А ночами ми не могли насититися одне одним, сповнені пристрасті до самого ранку. Залишалося ще два тижні до його запланованого від'їзду, і я подумки вже готувалася до того, як відраховуватиму дні до його повернення і цінувала кожну мить проведину разом.

Проте одного вечора Ден повернувся з роботи напружений і в своїх думках. Він сів поруч зі мною на дивані і взяв за руки:

— Я мушу вилетіти раніше запланованого строку.. За кордоном терміново зрушилися графіки щодо юридичних угод, нас чекають партнери. Вибач, я сам дізнався лише годину тому.

— Коли летиш? 

— Через два дні. Літак у понеділок, - засмучено відповів він.

— Ох...так швидко? - я безсило опустила голову.

Він підсів ближче, обійняв мене за плечі:

— Пообіцяй, що дочекаєшся. Я при першій же можливості прилечу до тебе.

— Обіцяю... А ти будеш мені писати?

— Обіцяю, я дзвонитиму щодня.

— Ну добре... Значить, так треба. Доля влаштовує нам перевірку відстанню, - я намагалася триматися бадьоро, хоч усередині все розривалося. Я піднялася й поставила чайник.

— Тобі як завжди, каву зі вершками?

— Так, кохана. Тільки не сумуй, будь ласка, - поцілував мене у щоку він.

Я намагалася не хвилюватися, але в грудях давило від думки про раптову розлуку.

Ці два дні промайнули як одна мить. Я намагалася насолоджуватися кожною секундою, переконуючи себе, що ми ідеально підходимо одне одному і переживемо відстань. Ми домовилися, що в неділю ввечері влаштуємо тиху прощальну вечерю, а вже вранці я проведу його до аеропорту.

Проте мене чекав болючий сюрприз...

Прокинувшись о 9-й ранку в понеділок, я виявила, що в квартирі панує тиша. Ліжко було порожнім, на тумбочці не було його речей. Ден поїхав раніше, навіть не розбудивши мене і не попрощавшись. Мені ще сьогодні на вечірню зміну на роботу. День був повністю зіпсований. Усередині вирувала образа: як він міг тихо поїхати? Хоча... може, так краще? Прощатися я взагалі не вмію, і все закінчилося б моїми сльозами на його грудях.

Зібравши всі думки до купи я прийняла рішення, що більше не хочу залишатися на своїй нинішній роботі в клубі. Платять мало, та й іти туди немає жодного бажання — усе там нагадує про Нього. Той мій приватний танець для нього... як я тоді його ненавиділа…А може, те перше негативне враження було знаком? Я швидко прогнала ці дурні думки. Все ж таки я з ним щаслива, і тимчасова розлука мало що змінить. Не гаючи часу, я дістала телефон і просто в ліжку написала коротку заяву на звільнення за власним бажанням керівнику на імейл. Потім набрала новеньку дівчину, яку нещодавно взяли на місце Ірен, і попросила підмінити мене сьогодні ввечері. Набравши директора, я ще раз усе підтвердила і повідомила про заміну. Зізнатися, я очікувала, що скандалу буде більше, але все минуло дивовижно гладко — бос пообіцяв розрахувати мене найближчим часом. Сяйнула думка, що можливо я піддалась поганому настрою і звільнення поспішне, але твердо вирішила, що все робиться на краще.