Розділ 12

Я прокинулась пізніше, ніж зазвичай, ближче до обіду. Солодко потягнувшись, скинула ковдру, відчуваючи легкість у тілі, встала з ліжка і вийшла з кімнати. Паркет під босими ногами трохи рипів. Ірен готувала біля плити, наспівуючи пісню собі під ніс і була доволі веселою:

— Чому така радісна? - спитала я, паралельно наливаючи в склянку води.

— Та дещо сталося, навіть не знаю, як почати...- опустила очі Ірен. Вона почала нервово перебирати лопатку в руках, уникаючи мого погляду.

— Ей, ану розказуй, - схвильовано насторожилась я.

— Поки ти спала, я зустрілася з Арсеном.

— Що? Ти божевільна? - у мене перехопило подих від страху за неї. Ірен, ти сама пішла до нього? Ти хоч розумієш, як це небезпечно?

— Заспокойся, він не такий, яким ти його уявляєш, -  відповіла подруга, вперто вивчаючи млинці на пательні.

— Поки він лише з поганого боку себе показував! Поясни мені, навіщо? Я ж просто хвилююся за тебе, ти взагалі думаєш про наслідки?

 — Ми нарешті нормально поговорили і дійшли рішення почати все спочатку, - видихнула Ірен, накладаючи млинці на тарілки нам для сніданку.

— Навіщо? Стоп, ти ж казала: «ніколи не буду твоєю», «не повернуся»... Що могло змінитися? Мені моторошно від однієї думки, що ти знову будеш із цим громилою.

— Я сама не знаю, як усе пояснити. Ну, розумієш, він так благав, і я зрозуміла: якщо ще раз спробувати — нічого не станеться. Я вже погодилася піти з ним ввечері на побачення.

— Ти з глузду з’їхала? Тобто ти дала згоду з жалю?

— Я розумію, як це звучить, але наші почуття не згасли, він пообіцяв, що все не буде як раніше... Я не втрималася.

— Ох, Ірен... Роби як знаєш, але моя думка — люди не змінюються. Невже ти забула, через що ви розійшлися?

— А я думаю, він ледве в моїх ногах не повзав! Впевнена, він зміниться і мої батьки ні до чого вже давно, - роздратовано сказала вона.

— Я просто попереджаю, щоб ти не довіряла словам, а дивилась на вчинки.

— Коли це ти вирішила, що можеш лізти у моє особисте життя і засуджувати мене?

— Бо мені не все одно! Нагадаю, це я допомагала тобі втекти від нього, ризикувала власним майбутнім! - образилась я.

— Це моя справа, що робити з Арсеном! Ти просто хочеш вказувати мені, як жити, щоб я вічно почувалася винною перед тобою! І взагалі, я поїду від тебе, занадто довго зловживаю гостинністю.

Ірен різко поставила тарілку на стіл і попрямувала до кімнати.

— Ірен, зупинися! Чого ти збісилася? Перестань, що з тобою?

Але Ірен не зупинялася і не слухала. Вона швидко збирала речі у валізи, уся надувшись. Не поснідавши, вона просто пішла, гучно гримнувши вхідними дверима. Я залишилася одна — знову без жодної подруги, а я так сподівалася, що ми дійсно стали близькими...Міряючи кроками порожню вітальню, дивилася на охолонувші млинці й гризла себе сумнівами. Чорт забирай, що я знову зробила не так? Але ж вона дійсно наїхала без причини! Чи я все-таки десь образила? Взагалі нічого зрозуміти не можу. Я набрала Дена, але той не відповідав. «Невже він знову зник?» - майнула думка, але інтуїція підказувала, що він просто на роботі і зайнятий. 

Вже за годину Ден сам передзвонив, вибачився за зайнятість і дізнавшись про вчинок Ірен, пообіцяв звільнитися сьогодні раніше. Він не дав мені зануритися в самотність. У той вечір він пригорнув мене до своїх теплих грудей, від яких пахло приємним парфумом і тихо шепотів, що я ні в чому не винна, що я найкраща подруга, про яку тільки можна мріяти.

Минуло два тижні...

Цей час пролетів дивовижно тепло і яскраво. Ден оточив мене такою турботою, якої я ніколи раніше не відчувала. Він з'являвся раптово і завжди доречно: забігав серед робочого дня з кавою та моїм улюбленим круасаном, щоб ми провели разом хоча б двадцять хвилин обідньої перерви. Влаштовували затишні вечірні прогулянки містом, тримаючись за руки. Ходили на останні сеанси в кіно. З ним було легко говорити про все на світі: від дитячих спогадів до найглибших страхів. Наші романтичні побачення в ресторанах плавно переходили в довгі, пристрасні поцілунки біля під'їзду, від яких у мене підгиналися коліна. Поруч із ним я нарешті відчула себе бажаною, цінною та захищеною.

Життя поступово налагоджувалося, хоча біль від вчинку Ірен усе ще тихо нив десь у глибині душі. Щовечора, повертаючись у порожню квартиру після зустрічей із Деном, я першим ділом дивилася на екран телефону. Від неї не було жодної звістки. Вона звільнилась за власним бажанням з роботи наступного дня після сварки і я дуже хвилювалась чи все в неї гаразд. Соцмережі її мовчали, а на мої численні повідомлення вона не відповідала. Сподіваюсь вона не шкодує і в безпеці...