Розділ 6

Я вилетіла з VIP-кімнати вся червона, а волосся зовсім розпатлалося. До мене одразу ж підбігла Ірен, яка весь цей час помітно нервувала. На диво, у клубі вже майже не було відвідувачів — заклад зачинявся, а охорона проводжала останніх п'яних гостей на прохолодну вулицю.

— Боже, Ясмін, я так хвилювалася! - вигукнула вона, хапаючи мене за руки. Марк мені все розповів. Ну, як усе пройшло?

— Я встигла добре попсувати йому нерви! - зітхнула я, намагаючись тремтячими пальцями розгладити одяг та виправити свій зовнішній вигляд. Я йому спочатку почала танцювати народні танці, уявляєш?

— Ха-ха, ну ти даєш! Молодець, не розгубилася! - щиро засміялася Ірен.

— Ага, але це, мабуть, єдина хороша новина... Він впізнав мене, Ірен, розумієш та розповів мені, що це він мене прикрив від Арсена. Якби не він, то мене точно не залишили б у спокої. Я так зрозуміла, цей танець у VIP-кімнаті був такою собі маленькою платою за порятунок. Але це не все, ще заявив, що скоро я тут не працюватиму, бо це місце мене не варте. Невже він такий всемогутній у цьому місті, що просто зробить так, щоб мене звільнили?

— Ого... - Ірен раптом хитро усміхнулась і грайливо штовхнула мене ліктем у бік. Та він запав на тебе!

— Що? З чого ти це взагалі взяла? Не вигадуй дурниць! -  зніяковіла я.

— Сама подумай! З усіх професійних танцівниць клубу він хотів бачити саме тебе — звичайну офіціантку. Ще й відмазав перед Арсеном, а я ж добре його знаю, він би тебе точно за грати запроторив, у нього ж купа зв'язків у Скотленд-Ярді. Та явно не хоче, щоб ти гнула спину в цьому клубі. Він же звик до елітних закладів, де збираються вершки лондонського суспільства, а не до таких похмурих місць в Іст-Енді.

— Не знаю, чого він там хоче, і мені абсолютно байдуже на його гроші та можливості, - відрізала я, хоча всередині від згадки про його погляд щось ворохнулось у животі. Я сама чудово даю собі раду без жодних багатих папіків. Якщо він спробує втрутитися в моє життя і звільнити мене, я йому голову прострелю!

— О-о-о... - протягнула Ірен із загадковою посмішкою. Та ти теж до нього небайдужа! Вся така «незалежна», що аж щоки палають. Зізнайся, він же тобі сподобався, м? - весело ворушачи бровами спитала вона.

— Що ти таке верзеш? - обурилася я, відводячи погляд у бік дзеркала. Таким вершкам, як він, можуть подобатися лише гроші та вони самі. Не потрібен він мені! - мовила я, намагаючись закрити цю тему.

Хоча коли ми йшли перевдягатися, десь глибоко в душі все ж промайнула сумна думка: така проста дівчина, як я, яка ледве зводить кінці з кінцями в цьому дорогому мегаполісі, навряд чи могла по-справжньому зацікавити хлопця з вищого світу. Це все просто його тимчасова забавка, щоб мене провчити та нагнати страху.

— Ой, та кажи що хочеш! А я все одно думаю, що ви були б чудовою парою, - засміялася та показала язика Ірен, коли ми вже виходили з роздягальні.

— Це ви з Арсеном «шикарна» пара, - віддзеркалила я її жест. Усе, ходімо додому, я сьогодні неймовірно втомилася.

Па-па, Марк! - крикнула я адміністратору перед самим виходом.

Проте на вулиці на нас чекав справжній сюрприз. Нічне місто вже спало, ліхтарі тьмяно освітлювали порожню вулицю та біля тротуару стояла розкішна глибокого синього кольору «ауді». У салоні, підсвіченому неоновим світлом панелі, сидів Ден. Я застигла на порозі клубу, не розуміючи, що він досі тут робить. Схопивши Ірен за руку, я потягнула її в бік зупинки, сподіваючись сховатися в тіні дерев. Але хлопець швидко вимкнув запалювання, вийшов із машини й попрямував прямо до нас. Його впевнена хода, широкі плечі та пронизливий погляд у темряві змусили мене зупинитися.

— І куди це ви зібралися? - спокійно, але владно запитав він. Взагалі-то, сьогодні я вас підвожу.

— З якого це дива? - обурено відповіла я, схрестивши руки на грудях. Ми йдемо на зупинку і їдемо додому на автобусі. Дякую, обійдемося без благодійності.

Не буду брехати сама собі: я все ще дико побоювалася його, і ця паніка змішувалася всередині з чимось набагато небезпечнішим. Цей божевільний, інтимний танець у напівтемряві VIP-кімнати, моя власна ганебна і зовсім незрозуміла реакція на його близькість — усе це лякало мене до нестями. Серце шалено калатало від усвідомлення, що цей хлопець тримає в руках мою долю, адже у нього є реальний компромат на мене, і водночас саме він мені допоміг обійти покарання. Я боялася його влади, грошей і того, що він може знищити мене одним словом, але водночас... боже, як же сильно я хотіла знову відчути його руки на своїй талії. Мене кидало в холодний піт від цих внутрішніх метань, адже ми знайомі дуже мало, він для мене — абсолютний незнайомець із чужого світу. Але проти моєї волі мене дико тягнуло до нього, щось глибоко в мені змушувало його слухатися, попри весь страх хотілося заплющити очі і просто довіритися його силі.

— Сідайте в машину, негайно, - наполягав Ден, насупивши брови. Його тон не терпів заперечень. Ніч на вулиці, це Іст-Енд, тут у такий час небезпечно. Нікуди ви самі не підете.

— Ясмін, ну давай поїдемо з ним, - раптом благаючи сказала Ірен дивлячись на мене. Я впевнена, нічого поганого не станеться, якщо він нас просто підвезе. Він наче не такий уже й монстр.

— Раз так, значить, тоді я поїду сама!

Я різко розвернулася і рушила в бік зупинки. Але не встигла зробити й кількох кроків, як Ден наздогнав мене. Його пальці міцно, але обережно перехопили моє зап'ястя. Його долоня була настільки гарячою, що по моїй шкірі пробіг розряд струму.

— Нікуди ти сама не підеш, - тихо, майже на вухо сказав він. Сядь у машину, Ясмін. Я просто завезу вас додому. Мені так буде спокійніше, добре?

— Я не хочу, щоб ти знав, де ми живемо! - відповіла я, намагаючись вирвати руку. Той район не для таких елітних, як ти! 

— Я знаю, де ти живеш і що Ірен перебралася до тебе, - спокійно усміхнувся Ден, відпустивши мою руку.

У цей момент я згадала, як нещодавно розглядала з балкона чийсь чорний «Мерседес». Він виглядав чужорідним на нашій парковці, де зазвичай стоять лише старі розвалюхи. Отже, це точно був він і так швидко вистежив нас, стільки ж у нього тих автівок...