Розділ 4

Як не дивно, зранку ми проспали будильник і тепер поспіхом збиралися на роботу. Навіть не довелося просити Ірен поквапитися у ванній кімнаті вона, виявляється, вміє зібратися за лічені хвилини. До речі, я вперше побачила її взагалі без макіяжу, як на мене, у своєму природному вигляді вона виглядає ще милішою. Якимось дивом ми усе ж встигли застрибнути у двохповерховий автобус, який мав доставити нас до клубу в Іст-Енді саме вчасно до початку зміни. За вікном був типовий Лондон, усе затягнуте сірим туманом, а асфальт був мокрим після легкого дощу. Повз нас пропливали довгі ряди старих будинків із темної цегли. Важко було повірити, що всього кілька годин тому в цих самих провулках було так небезпечно. Місто потроху прокидалося. Люди в куртках і пальтах поспішали на роботу, майже кожен тримав у руках паперовий стаканчик з кавою. Чим ближче ми під'їжджали до нашої роботи, тим більше ставало людей на вулицях. Автобус приємно погойдувало і ми з Ірен їхали мовчки, намагаючись хоч трохи прийти до тями від недосипу перед важкою зміною.

Роботи було вдосталь, сьогодні неділя, клієнтів повно, а на зміну не вийшов один із офіціантів, тому нам із Ірен довелося віддуватися удвох в секторі VIP-кімнат та прилеглого залу. Під вечір я вже відчувала повне знесилення та дуже хотіла впасти на диванчик подрімати хоч дві хвилини. Замовивши каву, я присіла в залі, щоб трохи перевести подих. Допивши напій поспіхом, я вже збиралася повернутися до роботи, як раптом серед гостей я помітила того самого хлопця який врятував ситуацію цієї ночі. Мене пройняв холодний піт, а пальці на руках зрадницьки затремтіли. Він міг мене впізнати? Вистежив мене? Дізнався, що я колега Ірен? Стільки запитань і жодної відповіді я не мала. Я на повному серйозі припустила, що за мою витівку мене можуть просто вбити, стерти з лиця землі, і ніхто ніколи не знайде ж. Хотілося провалитися крізь землю або втекти через чорний вихід, аби тільки не потрапляти йому на очі. Але водночас із цим жахом у мені спалахнуло зовсім інше, абсолютно недоречна цікавість, від якої ставало ще більш ніяково. Через пелену паніки я не могла не помітити, так як вже не було темного перевулку, наскільки же він красивий: чітка лінія підборіддя з помітною щетиною, тонкі губи, прямий ніс, густі чорні брови та ці кляті чорні очі як дві цятки, що дивились в екран смарфону не відриваючись. Одна моя частина кричала про смертельну небезпеку, а інша заворожено розглядала його мужні риси обличчя. Але часу тягнути більше не було куди, потрібно приймати замовлення. «Може, він мене не впізнає?- промайнула слабка надія. Зрештою, я не з тих, хто сильно запам'ятовується, така собі, сіра маса». Господи, ну чому саме сьогодні немає кому працювати? Набравши побільше повітря та затамувавши подих я попрямувала до його столика.

— Добрий вечір, що замовлятимете? - запитала я, намагаючись тримати голос рівним.

— Вітаю. Мені VIP-кімнату і віскі, - відповів він, навіть не глянувши на мене.

— Звісно, прошу пройти за мною.

Поки ми йшли, я спиною відчувала його пильний, вивчаючий погляд. У якийсь момент до мене долетів шлейф його дорогого парфуму, і я нарешті дозволила собі вдихнути за весь цей час. Провівши гостя до кімнати, я буквально втекла, щоб відшукати Ірен, яка саме мала оформити нове замовлення. Я перехопила її з планшетом в руках в коридорі біля кухні по моєму виразу обличчя вона швидко зрозуміла, що щось трапилось.

— У нас величезні проблеми! -випалила я тихо. Там у першій VIP-кімнаті сидить той хлопець, який учора приїхав за твоїм колишнім. Я щойно прийняла у нього замовлення!

— Що?! Чому ти раніше мені не сказала? - злякалася Ірен. Що тепер робити? Якщо він мене побачить, то одразу зателефонує Арсену повідомить, що я на зміні, а я не хочу його бачити!

— Так, давай заспокоїмося. Працюємо як зазвичай. Коли він збиратиметься йти, я напишу тобі смс, добре?

— Гаразд, але це паскудний  план, - промовила винувато Ірен, вона хвилювалась за мене.

— Добре хоч, що він мене не впізнав... Але в моя інтуіція каже, що він прийшов сюди зустрітися саме з твоїм «ексом».

— Жахливо... Слухай, як тільки помітиш мого «любимого», одразу сховайся куди-небудь. Я домовлюсь з барменом обслужити їх. Не уявляю, як він відреагує, коли тебе побачить,- схвильовано зіткнула дівчина.

 — Фух, добре, домовилися. Я побігла.

— Обережно там із ним. Раптом він тебе все ж впізнає.

— Без бою не здамся! Ти теж будь напоготові, - кивнула у відповідь.

Я несла замовлене віскі і просто подумки молилася, з Ірен хвилину тому я почувалася значно сміливішою, намагаючись заспокоїти насаперед її. Переступивши поріг кімнати, я знову відчула приємний аромат дорогого парфуму, який повністю заповнив простір. Чоловік уже зняв піджак, і я мимоволі задивилася на його м'язи, які обтягувала сорочка приблизною вартістю двох моїх місячних зарплат. Світло в приміщенні було приглушеним, інтимним це створювало додаткові тіні його силуету так, що здавалося він щойно приїхав зі зйомок якогось голлівудського бойовика, де грав головну роль. Я акуратно поставила замовлення на стіл, побажала гарного вечора і вже збиралася піти, як раптом почула владний голос:

— Танцюй для мене.

Я на мить заціпеніла, але швидко взяла себе в руки:

— Я зараз покличу приватну танцівницю. Руками чіпати не можна, лише дивитися ви ж знаєте основні правила закладу?

— Я хочу, щоб танцювала саме ти! - наполягав він приказним тоном.

— Але... я цим не займаюся. Давайте я краще покличу адміністратора, і ви зможете запросити будь-яку іншу дівчину на свій смак.

Від цих слів від гніву в нього аж вилиці звело:

— Я не хочу інших дівчат! Я хочу дивитися саме на тебе.

— Пробачте, але я не можу. На мене чекає ще безліч замовлень, та й офіціантки у нас не танцюють для клієнтів.

— Зроби для мене виняток, - зухвало відрізав він.

— Перепрошую, але таких винятків у нас не буває, -я опустила погляд в підлогу, розглядаючи свої кросівки. Мені стало неймовірно прикро. Всередині закипіло почуття приниження та глибокого розчарування в цьому красені, можливо це і на краще нехай викликає в мене огиду.