Розділ 1

Ясмін збиралася повертатися додому з роботи, на вулиці стояла осіння тиха ніч, місто вже спало, втративши майже всі своі вогні аж раптом дівчина почула крик за клубом, де працювала офіціанткою. Було неймовірно страшно підійти ближче, але й пройти повз вона не могла. Тихо підкравшись, вона почула чоловічий голос і побачила дівчину, нахабно притиснуту до стіни, якимось громилом. «Один крок — і я знову влізу в чужі проблеми, як завжди», - подумки сварила я себе.

— Відпусти її негайно, я викликаю поліцію! - закричала я ще до того, як мене помітили, виходячи з тіні.

— Краще йди звідси, мала. Ти нічого не вдієш, тільки заважаєш, ми лише розмовляємо,- зневажливо заявив чоловік.

Зараз ми це перевіримо, витягла з внутрішньої кишені пальта пістолет, який завжди носила з собою на роботу так, як працюю до глибокої ночі, для самозахисту. Зброя в руках надала мені впевненості і я націлилася на чоловіка.

— Ти що, ненормальна? Йди звідси, ти все одно не вистрілиш.

Він швидко почав рухатись у мій бік. Недовго думаючи, я підняла руки та натиснула на гачок, гучний звук пострілу в оглушив мене на кілька секунд. Чоловік завивши від болю притискав руку до пораненого стегна, почав осідати на асфальт. За його спиною я розгледіла свою колегу по роботі, розпатлану білявку Ірен заплакану у майже розстебнутій до кінця робочій блузці. Вона дивилася на мене з таким жахом, наче це я чіплялась до неї і думала зробити їй боляче, стало неприємно та навіть чомусь соромно.

— Наступний буде в голову, якщо спробуєш зашкодити комусь із нас! Ірен, дзвони в поліцію та швидку!- викрикнула я, відступаючи в бік ближче до колеги та вона заклякла, мовчала і здається наче не кліпала.

— Пішла ти, ненормальна! Я тебе за ґрати запроторю до кінця днів твоїх, я такого не вибачаю,- процідив нетверезий чоловік, в дорогому бежевому костюмі та шаленим від шоку поглядом.

— От поліція приїде і розберемось, хто винен я не боюся таких, як ти. Думаєш, що тобі все дозволено і можна безкарно кривдити беззахисних дівчат? На справді я боялась дуже, але видавати себе не збиралась.

На цих словах з-за повороту до клубу виїхав чорний автомобіль, схожий на джип. Я приготувалася захищати себе та колегу і подумки уявляла найгірший сценарій, як раптом із машини вийшов молодий чоловік і почав квапливо діставати предмети першої допомоги з аптечки. Я мимоволі задивилася на нього, він діяв виважено та швидко накладаючи джуг і бормотячи собі під під ніс лайку, намагаючись зупинити кров, яка швидко зафарбовувала бежеві брюки громили, навіть не поглянувши на нас з Ірен. Від нього віяло аурою влади та впевненості, коли він на мить глянув на мене, мені перехопило подих і я сама не встигла збагнути від страху чи від чогось іншого, мабуть адреналін мені сильно вдарив в голову, але його хижі очі я ще довго не забуду.  Увесь цей час я не віпускала пістолет з рук, очікуючи удару у відповідь. Страх застряг глибоко у горлі, і, звісно, я не виправдовувалась, та вже жалкувала про свій імпульсивний вчинок, хоча в чому я винна, аби цей пʼяний здоровило залишив нас з Ірен в спокої, цього б не сталося. Мене вже почало трясти від напруги та раптом одним плавним рухом кремезний брюнет підхопив бідолаху під пахви, легко підняв його з асфальту та повів до машини. Відчинивши задні дверцята рішуче заштовхнув чоловіка на шкіряне сидіння. Той лише тихо простогнав, двері захлопнулися з глухим, благородним звуком дорогого металу. Обійшовши автівку спереду, ковзнувши наостанок швидким поглядом по моєму заціпенілому силуету сів за кермо, у салоні спалахнув і одразу згас м’який вогник панелі приладів. За мить тихий, але потужний гуркіт мотора розігнав утворену нічну тишу провулку і машина швидко рушила геть. Так просто? Що це взагалі було? І хто ці люди?