Розділ 40

Мене ніби поглинає надзвичайне дежавю. Воно таке приємне, навіть відчуваються мурашки на руках. Ірландія, паб маєтку Доерті, невимушена бесіда старих добрих друзів. Тьмяне світло, Оліф та Аліша за барною стійкою готують щось неймовірно смачне. З іншого боку стільниці моя подруга Дженніфер та Десмонд — любитель пригод.

Разом зі їх сміхом до мене долинає аромат свіжої м'яти та цитрусів. Все навколо сповнене теплом та затишком.

Зараз, мені хочеться зупинити час, щоб зберегти цей момент назавжди. Ця атмосфера затишку та радості, сповнена сміху і тепла, стає для мене незабутньою.

Вчорашнім ранком ми разом з Оліфом та Алішею вирушили на прогулянку до місцевого фіорду. Це було дивовижно. Ми годинами просто сиділи на березі, милуючись природою, і нічого більше нам не потрібно було. Легкий вітерець грав у моєму волоссі, а тепле сонце ніжно гріло мою шкіру. Це були моменти щирого щастя і спокою. Я розповіла їм що я при надії, та попросила не сердитися за нового гостя на весілля.

А сьогодні, на передодні їх весілля ми засіли у пабі й все як у старі добрі часи, тільки є крихітні зміни. Зараз Двейн Доерті не насолоджується самотністю за кутовим столом, зараз ми з ним сидимо обіймаючись за цим столом. Тут дуже затишно, хочу вам сказати.

Ми розмовляємо про минуле, сміємося зі старих анекдотів Десмонда і з нетерпінням очікуємо майбутньої урочистості. Все навколо здається ідеальним, і я не можу би бажати чогось більшого.

Я відчуваю, як моє серце переповнюється любов'ю до цих людей, до цього місця, до цього моменту.

За вікном тихо падає дощ, але в нас в середині тепло та затишно. Ми продовжуємо розмовляти до пізньої ночі. Цей вечір стане для мене незабутнім, і я знаю, що буду згадувати його з ніжністю та теплом завжди.

— Ваше весілля відбудеться тут, у маєтку? — дивлюся на Алішу та Оліфа. 

Я дуже хочу допомогти їм з організацією. В минулий раз я дуже добре впоралася. Герцог та герцогиня були задоволені.

— Ні, у часовні Галларус, — відповідає Оліф, у його очах з'являється невідомий блиск. — Це невеличка церква побудована у восьмому столітті. Знаходиться неподалік. Там дуже гарно. Ми зведемо шатер.

— Це місце має неймовірну енергетику, — підхоплює його Аліша, — Ми обидва відчули це, коли вперше там побували. Це місце здається нам ідеальним для нашого весілля.

Мені стає цікаво і я питаю:

— А як ви її знайшли? Ця церква не виглядає туристичним місцем.

Оліф з Алішею обмінюються поглядами й починають розповідати. Як виявилось, вони дуже давно випадково натрапили на цю часовню під час однієї зі своїх прогулянок. Церква була прихована серед високих дерев й покинута на довгі роки. Будова вражала своєю старовинною красою і вони відразу полюбили з першого погляду.

— Ми відразу зрозуміли, що це наше місце, — каже Аліша з теплою посмішкою.

Ми продовжуємо розмову, обговорюючи деталі їхнього майбутнього весілля. Я відчуваю, як моє серце заповнюється радістю за них. Це неймовірно, якими щасливими можуть бути двоє людей, що нарешті знайшли одне одного.

А це я вже можу зрозуміти з власних відчуттів. Я знайшла свого чоловіка і дуже щаслива.

— На жаль, сьогодні останній день, коли ми можемо знаходитися в цьому маєтку і я радий проводити його в такій компанії, — Оліф підіймає вгору пінту. — До речі, де руде маля, на ім'я Раян? — бешкетно посміхається.

— Раян сказав запізниться. Він пішов проводити до дому Кім. Раян більше не малюк, — іронічно хмикає Десмонд, — Рудий перетворюється на справжнього чоловіка.

— Це точно, — підтверджує Оліф, — він дійсно виріс. Але для мене він завжди залишиться тим маленьким шкідником, якого я побачив вперше, коли той порпався в нашому квітнику. Я думав Двейн відірве його вуха, — починає заразно сміятися. 

— Гей! Це правда? — обурено штовхаю Двейна в плече.

— Були часи, — стримано посміхається мій чорноокий красень.

— Хто такий Раян, — потягуючи через соломинку коктейль, цікавиться Дженніфер.

— Красуне, — миттєво вигукує Десмонд. — Хлопчик не на твій смак.

— Ой, ти мене знаєш без п'яти хвилин годину, невже ти зрозумів хто на мій смак? — поблажливо дивиться на нього Дженні.

— Таким, як ти подобаються дорослі чоловіки, а не зелені молодики.

— Дорослі, як ти? — дівчина розвертається до нього всім корпусом і дивиться поглядом, що оцінює.

Я, разом з Двейном і Оліфом та Алішею, здається, зараз спостерігаємо дивовижну історію зародження кохання між Дженні та Десмондом.

Їхні короткі перемовини наповнюють повітря електрикою, а щирі посмішки говорять більше, ніж тисячі слів. Ми всі спостерігаємо за ними з усмішками на обличчях, відчуваючи тепло, яке походить від цієї зухвалої пари. Бачити, як народжується нове кохання, завжди радісно та зворушливо. Це нагадує про те, наскільки прекрасний та неймовірний світ.

Невимушені розмови й погляди, що іскряться, наповнені непідробною щирістю і та легкою іронією.

— Джессіко, всі ірландці мають таку велику зарозумілістю? — Дженні несподівано повертається до мене, а я гублюсь.

— Великого мають абсолютно всі! — не стримує себе Десмонд й починає реготати. Як би безглуздо це не було, але й ми підхоплюємо його настрій.

— Зарозумілість… — я перша заспокоїлась. — Мабуть, через одного… — глянувши на братів, знизую плечима. Тому що брати Доерті зовсім різні за характером.

Двейн як величезна крижана брила, а Оліф як тепле сонечко. Особисто я віддаю перевагу крижаній брилі, адже це тільки верхівка айсберга під назвою Двейн Доерті. Хочу пізнати всю його глибину.

— Що це означає, королево? — Двейн упирається мені в маківку підборіддям.

— Це означає, що ірландці непередбачувані, але мені пощастило зустріти найкращого. Для себе, — кидаюсь короткий погляд у бік Аліші, адже не хочу нікого образити.

Двейн обіймає мене сильніше, і я відчуваю, як його серце б'ється в унісон з моїм. Це почуття спокою, любові та щастя, яке я відчуваю зараз, нічим не порівняти. Я вже казала що хочу зустріти час? Так я кажу це ще раз: Час, зупинись, будь ласка! Мені дуже-дуже добре зараз.