Розділ 39

Ми стоїмо один перед одним, і я відчуваю, як його чорні очі проникають у мене, ніби хочуть побачити моє серце. Як воно шалено б'ється і прямо зараз готове вискочити з грудей.

Зараз саме час розповісти Двейну правду про те, що він незабаром стане татом.

— Двейн, — починаю я, дивлячись йому прямо в очі. — Є щось, про що я маю тобі розповісти.

— Я дуже уважно слухаю тебе, — він киває і ховає руки в кишені, даючи мені зрозуміти, що готовий до всього, що я йому приготувала.

— Двейне, — шепочу я, пересилюючи страх, — я вагітна. Це твоя дитина… Пам’ятаєш, тоді у твоєму кабінеті?

Далі слова не йдуть, адже його обличчя перетворюється на камінь.

Мовчання заповнює простір між нами. Сурове чоловіче обличчя, таке напрочуд тверде, наче справжній камінь. Воно не видає жодного натяку на його думки чи емоції. Моє серце пропускає удар, очікуючи хоч якусь реакцію на новину, яку я щойно повідомила.

Нарешті він відкриває рота, щоб заговорити, але слова, здається, застрягають у його горлі. Чорні очі, сповнені запитань і подиву, шукають мої. Ми завмерли на місці, наче час зупинився.

Тоді Двейн раптом робить крок уперед, скорочуючи відстань між нами. Його руки підіймаються й обережно торкаються моїх плечей. Він дивиться мені прямо в очі, бажаючи побачити мої справжні почуття і переконатися в їхній справжності.

— Я зрозумію, якщо тобі це аж надто, — починаю тараторити. — Зрозумію, якщо ти не повіриш, що це твоя дитина, але це твоя дитина… Я не брешу тобі, Двейне…

— Королева, — поблажливо смикає бровою. Відчуваю, як мої плечі коротко стискаю широкі долоні. — Надто багато тексту! Видихни…

— Я знаю… просто…

— Ти впевнена що вагітна? — перепитує Двейн, його голос слабкий і невпевнений. Я киваю, не здатна вимовити слова.

— Я... я стану батьком? — він продовжує, чоловічий голос стає впевненішим. Ще раз киваю, дивлячись йому прямо в очі.

Чоловік знову замовкає, ніби намагаючись осмислити мою приголомшливу заяву. Але потім його обличчя розслабляється, і на губах з'являється посмішка:

— Ми станемо батьками, — він каже, його голос сповнений радості та кохання. — Надзвичайно…

І в цей момент, стоячи перед Двейном і бачачи його щиру радість, я розумію, що все буде гаразд. Більше не маючи сил стримуватися, я кидаюся до нього в обійми.

— Ти не сердишся на мене? — бубоню в кам'яні груди. Я чую стукіт його серця, воно, як і моє, норовить вискочити з грудей.

— Звісно, ні, — відповідає він, здивовано дивлячись на мене. — Чому я мушу злитися на тебе?

Його слова, вимовлені з такою впевненістю та теплотою, наповнюють любовʼю. Я притискаюся до чоловіка ще сильніше, відчуваючи, як моє серце починає сповільнювати свій шалений ритм.

— Не знаю, може, тому що я іноді трохи не в собі й, тому що я злякалася і ти дізнаєшся, що станеш батьком тільки зараз…

— Добре, що хоч дізнався, — коротко сміється Двейн, розстібаючи свою куртку і ховаючи мене в ній. — Я злюсь на себе за те, що дозволив тобі поїхати, але тоді це було необхідне. Зараз я тебе не відпущу. Більше, ніколи!

Він притискає мене до себе, і я відчуваю, як його серце стукає у такт із моїм. Його обійми – це мій притулок, мій світ, у якому я відчуваю себе у безпеці.

— Я так скучив за тобою, — шепоче він мені на вухо. — І тепер, коли ти тут, зі мною, я не можу повірити у наше щастя.

Я дивлюся на нього, бачачи в чорних очах те саме хвилювання, яке відчуваю сама. Ми стали один цілим, двома серцями, що б'ються в унісон. І цей світ, який ми створимо разом, стане нашим особистим щастям.

— Я люблю тебе, Двейне, — шепочу я йому у відповідь. — Не вірю що кажу це вголос...

Двейн дивиться на мене, і в його очах я бачу щиру любов та щастя. У цьому чоловіку я знайшла те, що шукала все своє життя – кохання, розуміння та підтримку. І я знаю, що ми завжди будемо разом, хоч би що сталося. Більше, ніколи не залишимо один одного.

— І я люблю тебе, моя королева, — відповідає він, посміхаючись мені. — І я обіцяю, що тебе ніколи не відпущу.

В цей момент я розумію, що все буде як нам захочеться. Тому що ми разом. Тому що ми любимо одне одного. І тому, що ми скоро станемо батьками.

Вже не можливо зупинити посмішку, що розтягується на моєму обличчі. Думаючи про наше майбутнє разом в середині я відчуваю яке дивне почуття, тепло, яке заповнює мене до країв.

Все, що я колись могла бажати, збувається прямо перед моїми очима. Я відчуваю, як Двейн обіймає мене ще сильніше, його руки ніжно гладять моє волосся, плечі… Все повільно стає на свої місця.

— Ми станемо чудовими батьками, — говорить він, його голос звучить ніжно та впевнено. — І я не можу дочекатися, щоб побачити нашу маленьку принцесу... Чомусь мені здається що в нас буде саме дівчинка.

У нас… це так приємно усвідомлювати…

— Кажуть якщо Бог хоче захистити мати — він посилає їй сина, а якщо він хоче зробити їй комплімент — він посилає їх доньку. Я завжди тебе захищатиму…

Це найприємніше й найчутливіші слова які я могла коли-небудь почути… Його слова наділяють мене впевненістю та ніжністю. Розумію Двейн каже щиру правду. Він поруч, я відчуваю себе захищеною та у безпеці. Його обійми, його присутність, його любов — все це нагадує мені, що ми обовʼязково впораємося з будь-якими труднощами, які можуть виникнути на нашому шляху.

— Я також не можу дочекатися цього, — відповідаю я, дивлячись йому в очі. — Я знаю, що ми будемо найкращими батьками для нашої дитини.

Ми стоїмо там, обіймаючись, і відчуваємо щастя, яке наповнює нас обох. Ми разом, ми любимо один одного, і ми чекаємо на нашу маленьку крихітку. Тепер в мене є все, чого тільки можна бажати.

На наших обличчях відбивається радість і щастя. З кожним подихом, я відчуваю, як моє серце наповнюється любов'ю до цього чоловіка, до нашого майбутнього, до маленького життя, що росте в мені.

— Я так радий, що це ти, — шепче він, його голос сповнений емоцій. — Я не міг би бажати кращої матері для нашої дитини.