Розділ 38

Джессіка

Як тільки за моєю спиною зачиняються двері суду, де тільки-но мене повністю виправдали, а Кен Дженсон сів у брудну калюжу, я відразу дістаю телефон та замовляю квитки на літак. Такі бажані квитки, у таке бажане місце.

Зараз я маю стрибати від щастя, але я чітко розумію, що моє щастя знаходиться не тут, а в Ірландії, на маленькому півострові Дінгл.

Саме туди я й прямую, щоб знайти свого коханого і возз'єднатися з ним після всіх цих випробувань. Щоб розповісти йому один секрет…

Квитки майже замовлені. Через кілька годин я вже буду в літаку, який забере мене назустріч моєму щастю. У голові крутяться думки про майбутню зустріч, про те, як я обійму Двейна, як скажу, що все позаду і що більше нічого не зможе нас розлучити. Сподіваюсь він буде такий самий щасливий як і я.

Серце б'ється в грудях від передчуття. Я вже бачу його усмішку, відчуваю його дотики. І ніщо не може затьмарити мою радість.

Хоча дещо все ж таки може зіпсувати. Якщо одна маленька правда, яку я хотіла б розповісти особисто Двейну не розкриється до нашої зустрічі.

Поки що я не знайшла потрібних слів, але я вже хочу почати реакцію Двейна.

— Що ти робиш? —  Дженніфер вискакує з нізвідки й лякає мене своєю появою.

— Не можна так підкрадатись! — з рук мало не вискакує телефон, і я хапаюся за серце.

— Справедливість нарешті перемогла! Вітаю тебе, моя люба! Тепер ти станеш ще популярнішою, а Джонсон твій, піде… нехай іде, куди хоче!

— Я знаю, — кажу я, але мої думки вже в Ірландії. — Я маю поїхати. Мені потрібно розповісти Двейну важливу новину особисто.

— О, а це правильно робиш! — вигукує Дженніфер. — Коли летимо? Ти квитки обираєш?

— Ти полетиш зі мною? — різко зупиняюсь і дивлюся на неї, не вірячи в почуте.

— Так, звісно, — з усмішкою відповідає Дженніфер. — Ти ж не думала, що залишиш мене тут одну? Я хочу нарешті познайомитися з цим таємничим Двейном Доерті. Зізнайся, якби не він, суд тривав би ще чотири роки.

— Тут я з тобою погоджуся...

— Летимо першим класом!

— Ну що ж, тоді треба купувати два квитки, — кажу я, не здатна стримати посмішки.

Ми швидко купуємо квитки та починаємо збиратися. Я ледве встигаю вкласти все необхідне у валізу, коли Дженніфер уже приїжджає за мною на таксі. Серце б'ється все сильніше, дуже вже я хочу швидше побачити Двейна. Хочу і не хочу… не знаю, що зі мною.

Приїжджаємо в аеропорт, проходимо реєстрацію та сідаємо у літак. І ось, через одинадцять годин ми вже в Ірландії. Пейзажі за вікном приголомшують своєю красою, і серце починає битися ще швидше.

Я вирішую що декілька днів ми проведемо у Дубліні. Ще треба зв'язатися з Оліфом і якось пояснити йому, що на їхньому весіллі я буду не одна.

Приїжджаємо в готель та швидко ховаємося по номерах. Я лягаю в ліжко, тому що втомилася від довгої подорожі, але сон не приходить. Думки про майбутню з Двейном зустріч не дають мені спокою.

Ранок настає непомітно. Я встаю, одягаюся і ми з Дженіфер йдемо снідати й гуляти незвичайним містом. Хоча Дінгл мені подобається більше. Не такий галасливий і настирливий.

Дінгл… Маленький острів, де живе Двейн. Я всього за кілька годин їзди від Дінгла. Серце готове вистрибнути із грудей.

— Чому ми в Дубліні? — Доїдаючи своє морозиво цікавиться подруга. — І коли ми поїдемо на весілля?

— Весілля у вихідні…

— Чому я досі не знайома з Двейном? — не вгамовується Дженні.

— Не хвилюйся, — відповідаю я, — ми скоро поїдемо в Дінгл.

Намагаюся себе заспокоїти. Я дуже схвильована.

Решту дня ми проводимо в Дубліні, насолоджуючись його красою та унікальною атмосферою. Дженніфер у захваті від міста, а я рада, що вона змогла з нами поїхати. Адже вона справді мене чудово відволікає від хвилюючої зустрічі з Двейном.

Той самий дзвінок застає мене пізно ввечері. Ми з Дженніфер знаходимося у мене в номері й балакаємо про всякі дурниці.

Коли дзвонить телефон, я здригаюся і відразу розумію хто дзвонить.

— Це Двейн! — ворушу губами, що оніміли. Раптом мені стало дуже моторошно.

— Ну, то бери слухавку, — наполягає Дженні. — Ти чого? 

— О, Боже! — до мене несподівано доходить. — А як він про все знає? Можливо, Кейлін все зрозуміла й вже встигла розказати?

— Досить! Заспокойся, Джессіко! — спокійно відповідає подруга.

— Навіщо він дзвонить? Він же не знає, де я? Він мені місяць не дзвонив. Всі доручення надсилав емейлом. Чому раптом зараз?

— Візьми слухавку і дізнайся, чого він дзвонить. Може бути красень скучив! — підморгує мені подруга. — Мені піти?

— Ні! — пищу й заспокоююся. — Залишся…

Зібравшись із духом, я натискаю на кнопку відповіді та слухаю чоловічий голос. Його слова змушують моє серце завмерти, і я розумію, що нічого не можу вдіяти, щоб приховати свої почуття. Занепокоєння все більше охоплює мене, але я знаю, що не можу відкласти цей момент.

Зустріч із Двейном була неминучою. Я знала, що цей день настане, але все одно не можу позбутися цього хвилювання. Зрештою, у нас є про що поговорити.

— Він зараз приїде ... — повертаюся до подруги й притискаю до грудей телефон.

— Тобто?

— Приїдете й поговоримо. Я так і не зрозуміла. Кейлін розповіла йому чи ні.

Мої думки туманяться від хвилювання, і я не можу повірити, що це відбувається зі мною. Хоча це все очевидно та неминуче. Головне не зомліти, поки Двейн їде сюди.

— Слово честі на весіллі молодшого Доерті буде бійка! — обурюється подруга. — Я точно виберу все волосся цієї моделі!

Потім ми сидимо в тиші, кожна у своїх думках, поки мій погляд не впадає на годинник. Час невблаганно цокає, і кожна секунда наближає мене до зустрічі з Двейном.

— Дженніфер, — кажу я, встаючи з ліжка. — Мені треба підготуватися.

Вона киває, і я йду у ванну, щоб привести себе до ладу. Повернувшись, я сідаю перед дзеркалом і починаю розчісувати волосся. Мої руки тремтять, і я намагаюся заспокоїтись, але хвилювання не зникає.