Розділ 36

Минув місяць після останньої зустрічі головних героїв Двейна та Джессіки.

Двейн

На мою думку, життя може змінитися до невпізнання, лише в кількох випадках: перше — коли в тебе народжується дитина, друге — коли ти назавжди втрачаєш близьку людину, в моєму випадку це втрата батька.

Останні два роки були для мене порожніми. Я сам був порожнім. Тому що звинувачував себе, що не був поряд із батьком у найважчий період його життя. Я залишив його на самоті не розуміючи що може настати день, коли я почну ненавидіти себе за цей вчинок.

Тоді я відчайдушно намагався влаштувати своє життя, а життя інших мене мало хвилювало. Ми з батьком були близькі до певного часу. Доти, доки я не обрав Кейлін і не поїхав до Лос-Анджелеса.

Мені здавалося, що саме за океаном я зможу відшукати своє світле майбутнє, тим паче поряд зі мною пліч-о-пліч йде кохана дівчина.

Яскраво і перспективно було тільки в моїй голові, за фактом я забив на себе і просував кар'єрними сходами лише Кейлін і все б нічого, але серед ночі, як це зазвичай буває, мені подзвонив Оліф і сказав два слова, які означали: більше ніколи не буде як раніше…

Я ніби прокинувся. Розплющив очі й моє серце розкололося навпіл.

Я більше не можу почути його вчення, я більше не побачу його наповнені любов'ю очі, я більше не зможу обійняти його. Все раптом стало безбарвним. Все раптом почало дратувати й на поверхню випливла руйнівна провина.

Провина зʼїдала мене до кісток доти, доки я не зустрів її... Дрібна брюнетка з гарненьким носиком й величезним потенціалом.

Відтоді, як я познайомився з Джессікою, я почав дивитися на світ по-новому, провина потроху почала танути. Джессіка навчила мене бачити красу в маленьких речах і відчувати радість від простих моментів. 

Вона показала мені, що щастя не завжди залежить від великих подій або важливих досягнень. Це може бути звичайний день, протягом якого ти відчуваєш себе задоволеним і спокійним. Це може бути мить, коли ти просто насолоджуєшся своїм улюбленим напоєм, слухаєш улюблену музику, або просто спостерігаєш за тим, як сонце сідає за горизонт.

Вона повернула мене до життя… Так я втратив рідну людину, я почав втрачати себе. Я зневірився, я відчув на собі зраду коханої людини й зрозумів, що справжнє кохання не може зрадити.

Джессіка навчила полюбити найжахливіше в собі.

Тепер я розумію, що важливі не тільки великі перемоги, але і маленькі радощі життя. Я зрозумів, що не обов'язково бути героєм кожного дня, достатньо просто бути щасливим. Моя мета була підкорити велике місто, але своє щастя я знайшов саме тут. Вдома. У маленькому містечку Дінгл, прихованому від сторонніх очей серед зелених пагорбів і скелястих берегів.

Моя зустріч з Джессікою змінила все. Вона повернула мене до життя й подарувала нову надію. А трохи згодом я дізнаюся, що не тільки надію… Вона зуміє знову перевернути моє життя з ніг на голову. Я знову відчую, що моє життя більше не буде колишнім. Я прагну стати кращим, не для когось, а для себе самого. Я хочу бути з Джессікою, і це єдина мотивація, яка змушує мене йти вперед.

Але я не міг би зробити це без неї. Просто ця неймовірна, трохи неврівноважена дівчина стала моїм світлом у темряві, моїм якорем у штормі. Я відчуваю, що з нею я можу впоратися з будь-якими викликами. 

— Ти такий задумливий? — вимовляє Оліф. — Невже шкодуєш?

— Ні! — впевнено відповідаю. Я ні про що не шкодую.

Дивлюся на напівпорожню чашку з кавою і вперше розумію, що «стакан на половину повний». Зазвичай я песиміст і схильний до протилежного. Але не цього разу. Зараз я впевнений, що зробив все правильно.

Я відчуваю, що в мене є сила протистояти всім перешкодам, що стоятиму на моєму шляху. Я відчуваю справжню впевненість у собі. Це відчуття змушує голову йти обертом. 

Наближається новий початок, можливість змінити свій світ. Я відчуваю енергію, що наповнює мене, і це зароджує в мені бажання рухатися вперед, робити кроки, яких я боявся раніше. Я відчуваю, що здатний на більше, ніж я думав.

Я хочу бути з нею, і це єдина мотивація, яка змушує мене йти вперед. Вчиняти немислимі дії. Наприклад, як продати маєток, який належав моїй сім'ї декілька сторіч… Який не під яким приводом не мав продатись. Але заради неї я зробив неймовірне. Я готовий відмовитись від своєї спадщини, від свого минулого. Все це заради майбутнього з нею.

І так, я підписую документи на продаж маєтку. Моє серце болить, але я знаю, що я роблю це заради неї. Заради нашого майбутнього. Заради можливості бути з нею.

Вона – моя істина, моє кохання. Її посмішка висвітлює мій світ, її сміх наповнює його музикою. І я знаю, що всі мої жертви стоять її, незважаючи на те, що часом цю нестерпну знаменитість хочеться придушити власними руками. Без цього ніяк. Всі ми маємо вади. Але її вади мені дуже подобаються.

Тому, відпускаючи минуле, я відчиняю двері в нове життя, життя з нею.

Піднімаю голову і востаннє оглядаю старовинний паб. Наш із братом паб, де останні два роки ми були абсолютними господарями. Тут пройшло багато всього приємного. Тут Оліф зробив пропозицію Аліші, тут я зустрів її…

Тут ми будували плани, мріяли про майбутнє. Тут ми проводили незліченні години у хорошій компанії й насолоджувалися новими знайомствами.

Все змінюється, саме так і має бути. Але одне залишиться незмінним – це паб завжди буде частиною нас.

— Ти все правильно робиш, Двейне. Я думаю, батько не був би проти! — підбадьорює мене молодший брат.

— Ти серйозно? — нагороджую його глузливим поглядом. — Дізнавшись, що у мене в голові з’явилися думки про продаж маєтку, він би мене вбив!

— Так, ти правий! — сміється Оліф. — І я тоді став би його єдиним спадкоємцем. Але я радий, що все вийшло саме так. Я радий, що Джесіка опинилася в нашому пабі й змусила твоє серце знову забитися. Ти був мертвою оболонкою, до тебе було страшно підійти. А тепер у нас обох з'явився шанс стати щасливим, і я цьому безмірно радий.