Розділ 25

Останнім часом мій світ розвалюється на частини. Кожен шматок мого існування, який я старанно будувала все життя, тепер лежить у руїнах. Мрії та надії, радості та страхи, всі розкидані «під моїми ногами», роздроблені та розбиті. І все це через одну людину, якій я колись довіряла.

Кен Дженсон, мій менеджер, мій друг, мій наставник... зрадник. Я повірила йому, я довірила йому свою кар'єру, мрії. І він використав це проти мене. Здивуванню не було межі, коли я дізналася, що чоловік працює проти мене, що він веде подвійну гру.

І як би не намагалася викинути цю зраду з голови та вкотре почати нове життя, нічого в мене не виходить. Я знову і знову повертаюся до цього випадку та прокручую в думках кожну нашу розмову і намагаюся зрозуміти, коли він зміг встромити мені ножа в спину? Коли почав грати за власними правилами? 

Єдине, що досі тримає мене на поверхні, це Двейн Доерті. Він так дивиться на мене... А коли торкається — земля йде з-під ніг. Наша близькість дурманить голову і змушує забувати про все на світі, але це не правильно. Таким чином я захищаю свою психіку від зовнішніх проблем, але ж проблеми нікуди дінуться.

Ще, на шляху нашого з Двейном щастя з'явилась його колишня наречена. Я вже розумію, що Кейлін нічого не значить для нього, але вона досі перебуває у маєтку і не дає мені спокійно насолоджуватися крихітним щастям з Двейном.

У житті кожної людини настає момент, коли вона розуміє, що єдиний спосіб подолати своє горе – це перестати думати про нього. "Я більше не накручувати себе," — це те, що я кажу собі, коли розумію що Кейлін так просто не випхати з маєтку.

Також я намагаюся не думати про зрадника Кена Джонсона. Він був зі мною в дуже важкі часи, боровся з моїми демонами та кризами. Але це не завадило чоловікові зрадити мене. Його зрада стала останнім потужним ударом, вона змусила мене втратити віру в себе.

Тепер, коли я намагаюся прийти до тями, я розумію, що це не так просто. Але я знаю, що маю це зробити, бо я маю борг... Кохання, дружба та зрада – всі ці речі можуть залишити глибокі шрами на душі. Але я знаю, що зможу впоратися. Зрештою, найголовніший бій – це бій із самим собою.

Мені потрібно викинути всі думки з голови й зосередитись на написанні третьої частини моєї книги. Це непроста справа, адже мій розум сповнений різних ідей, думок та переживань. Відкинути все це і поринути у порожнечу – мистецтво, яким я хочу ділитися. Ось моя головна мета. Взагалі-то я приїхала сюди у пошуках Музи, а знайшла купу проблем, які майстерно відволікають від важливого. Він написання книги.

Мої читачі чекають на шедевр. Тиск, який вони на мене поклали, іноді стає нестерпним. Але я знаю, що вони вірять у мене, їхня підтримка та любов до моїх книг – це те, що підштовхує вперед, допомагає впоратися з труднощами та створити щось неймовірне.

Я не маю права їх підвести. Моя книга — це не просто набір слів на папері, це частина мене, частина моєї душі, якою я ділюся зі світом. Кожна глава, кожна сторінка сповнена справжніми почуттями, моїми переживаннями та моїми думками. Я не можу розчарувати своїх читачів, адже вони очікують від мене лише найкращого. Грандіозного роману пристрасної історії.

Тому я повинна зосередитися. Я намагаюся відкинути з голови всі сумніви, усі страхи та усі думки, які заважають мені. Я намагаюся очистити свій розум, щоб залишилися тільки думки про мою книгу, про третю частину, яку я маю написати.

І ось, моя голова стає все більш порожньою, і я починаю розуміти, що саме це і є мистецтво порожнечі. Це не просто відсутність думок, це здатність зосередитися на найважливішому, на тому, що справді має значення. Двейн також має для мене велике значення, але я впевнена що він зрозуміє, якщо я з головою зарину у написання книги.

У мої двері тихенько стукають і я згадую що в мене залишилася одна добра не виконана справа.

Я прийняла остаточне рішення оплатити Раяну вступ до університету, який йому сподобається. Він вже втратив рік, ще один рік я не дозволю йому змарнувати.

— Привіт, — двері відчиняються і в отворі з'являється руда верхівка. — Ти шукала мене? Ти хочеш дати мені прочитати нові розділи?

— У мене є щось краще для тебе! — загадково посміхаюся та підстрибую зі свого місця. — У мене до тебе дуже серйозна розмова, мій юний друже. Ходімо спустимося до зали з каміном. Мені потрібно трохи змінити обстановку. Але нові розділи теж будуть. Не хвилюйся, — підморгую йому.

Ми спускаємось у величезний зал з каміном і розміщуємось на затишному дивані, де кілька днів тому сиділи великою компанією.

— Джессіко, — Раян починає першим. Дивиться на мене як на божевільну, правду кажучи, я й сама такою себе почуваю. Очі блищать, пальці тремтять.

Мені так хочеться, щоб цей хлопець здійснив усі свої бажання. Адже він вірний, справжній, добрий… що ще Всесвіту треба? Таких людей дуже мало залишилось.

— Я тебе трохи боюся, — хлопець починає повільно відсуватись на протилежний край дивана.

— Тільки дурниці ніякі не вигадуємо у своїй голові. Мої наміри абсолютно адекватними. Я просто хочу сплатити тобі навчання в будь-якому університеті, який тобі сподобається, — вимовляє не дихаючи.

Раян відкривши рота дивиться на мене величезними очима і не може нічого відповісти. Потім, хлопець повільно підіймає свою щелепу та вимовляє:

— Я так не можу… у мене з Двейном домовленість. Двейн каже, що справжній чоловік сам повинен подолати труднощі на своєму шляху… — вимовляє завчені слова чи слова, які йому вштовхнули в голову, але в очах блищить крихітний вогник. Саме за це я й хапаюсь.

— Двейн усе правильно каже. Так повинні чинити справжні чоловіки, але... давай уявімо, що це мій подарунок на день народження.

— У мене ще не скоро день народження, і це дуже дорогий подарунок, — хмуриться рудоволосий хлопець. — Я не можу його прийняти. Що мама скаже?

— Уявімо, що це мій подарунок за всі твої дні народження, — ніяк не заспокоюся. Я ніби знайшла своє призначення, і тепер енергія з мене б'є ключем. — Я поговорю з твоєю мамою і впевнена, що зможу домовитися.