Розділ 22

— Кейлін, тобі краще піти! — промовляє Оліф і за це отримує дзвінкий ляпас по нозі. — Що? Що я не так сказав? — розводить руками дивлячись на свою наречену, яка щойно вдарила його. — Це правда!

— Я думаю, тут зібралися дорослі люди й ми зможемо продовжити цей прекрасний вечір у такій самій невимушеній атмосфері! — з натиском відповідає Аліша не відриваючи погляду від нареченого. Наче його запевняє. Або себе.

З іншого боку, мені було б цікаво на це подивитись. Десь тут я втратила почуття самозбереження та набула якогось мазохізму. Тому що, знаючи свій характер, я перша хто накинеться не Кейлін, якщо вона хоч раз косо погляне в мій бік. Але нестерпна цікавість виповзає на перше місце. Здається, я сильно прикипіла до Двейна і мені хочеться побачити як він поводитиметься поруч з нею.

Не треба мене переконувати, я знаю, відчуваю, що у їхніх стосунках залишилась якась недомовленість. Хоча Двейну варто віддати належне, він не скинув мене з крісла, коли вона увійшла. Він той самий Доерті: закритий, мовчазний і беззаперечний.

— Мені час додому! — Раян підіймається з підлоги та підходить до мене, цілує у щоку. Тягне руку Двейну.

Який же приємний та чуйний хлопець. Я обов'язково оплачу йому коледж, він здобуде гарну освіту, повернеться в Дінгл і відкриє успішну практику. А ще, обов'язково повезу хлопця до Діснейленду. На нього чекають незабутні дні.

— Зайди до мене завтра, — тихо промовляє Двейн. — Є одна важлива розмова.

Тисне руку і знову повертає її на мою спину. Ну слава Богу! Відтанув.

— Схоже, тобі тут не раді, кралю! — робить висновок Десмонд і Оліф давиться від сміху. — Он, навіть добряк Раян втік, боячись, що від скандалу, який зараз розростеться, у нього вуха зав'януть.

Чудово, молодший Доерті на моїй стороні. Залишилося остаточно розібратися у почуттях старшого. От якби він був зі мною трохи відвертішим... Як мені пробити цю міцну стіну? Я хочу це зробити, бо відчуваю, що небайдужа до Двейна.

Кейлін не подобається, як з нею розмовляє Десмонд, а мені навпаки. Чоловік не такий й поганий, все ж таки треба дати йому шанс. Але білявці так не здається, вона вирішує зачепити мене.

— Я чула про тебе Джей Ті, — складає руки під грудьми та виразно дивиться на мене. — Ми були з тобою на вечірці у Тані, там ще твою подружку співачку…

— Мені це не цікаво, — нахабно перебиваю її. — Давай одразу визначимося, ти мені не подобається! Не треба до мене підходити, говорити зі мною чи копати під мене. Підсумок буде один: я не подивлюся на твою модельну кар'єру і подряпаю тобі обличчя, в мене вже є певний досвід у цьому. Як виявилося, втрачати мені нічого. Задовольняти особисту ворожість можна без брехливої ​​люб'язності чи бруду! Я волію не помічати тебе. Пропоную тобі зробити теж саме. Я хочу спати, Двейне, — повертаюся до нього, щоб увібрати його реакцію на мої слова. — Ти йдеш зі мною?

— Звісно, ​​— посміхається і додає у своїй улюбленій манері, — Королево!

Плескає мене по стегну і ми підводимося. Двейн переплітає наші пальці й тягне до сходів.

З диким задоволенням відчуваю, як позаду мене спалахує німий скандал. Начхати. Зараз я живу лише для себе. І скоріше хочу опинитися з цим чоловіком наодинці.

***

Цієї ночі я погано спала. Весь час крутилася не в змозі знайти собі місце, а під ранок взагалі перейшла до своєї кімнати. І там мені заснути не вдалося. Все через рій бісових думок.

Вмикаю ноутбук і довго дивлюсь на заставку робочого столу. Там золотий пісок Каліфорнії потопав у теплій хвилі Тихого океану. У голові немає жодної думки, тільки чітке відчуття, що мені потрібно написати, хоча б один розділ. Хоча б один рядок…

Але апатія, що весь цей час тихенько слідувала за мною, вирішила вибухнути саме зараз. Я спустошена. Усвідомлення того, що у мене нічого не лишилося, починає душити.

Кен Джонсон зрадив мене. Як жити далі? В наш час дуже складно знайти гарного піар-агента. Як навчитися знову довіряти людям?

Може послати все до біса? Купити невеликий будиночок у Дінглі та почати життя заново? Гроші у мене є, на деякий час безтурботного життя точно вистачить. А потім піду знову працювати на Двейна. Якщо він мене прийме. Бо зараз не ясно які у нас стосунки.

Мене переповнюють різні думки та емоції і я не маю сили з ними справитися. А ще цей білявий монстр псує мені життя. Невже на мою голову впало мало проблем?

Закривши кришку ноутбука, я лізу до шафи. Виймаю звідти джинси та теплий светр. Одягнувшись, спускаюся на перший поверх. Далі йду до пабу.

У мене немає відповідної куртки та шапки для того, що я задумала. А захворіти не входить до моїх планів.

Знайшовши в барі відповідний одяг, прямую до гаража. Я пам'ятаю, там стоїть пара велосипедів. Зараз чудовий час покататися та провітрити голову.

— Ти куди так рано? — гукає мене Оліф.

Він стоїть біля відчиненого багажника та виймає звідти якісь ящики з розсадою. Не очікуючи когось почути, я підскакую, злякавшись.

— Оліф! Ти взагалі спиш? — роздратовано гарчу на нього.

— А ти? — посилає мені чарівну фірмову посмішку Доерті. У Двейна я теж одного разу побачила таку.

— Сьогодні не спала. Погано почуваюся.

— Сніг обіцяли, може, тому? Ти ж ніби не звикла до холодів. Раптом акліматизація почалася?

— Не знаю… — підіймаю високий комір чужої куртки, ховаючись від вітру. Мені здається, ця куртка належить Двейну. Пахне ним.

— У кишенях глянь, — незрозуміло з чого вимовляє Оліф та знову посміхається.

Запускаю вже замерзлі пальці до кишені й знаходжу пару рукавичок.

— Дякую! — кидаю через плече та поновлюю свій маршрут. Я йшла до гаража.

— То куди ти, все-таки?

— Покататися.

Відповідаю на його запитання і вже за хвилину з'являюся, викочуючи велосипед. Кататися я на ньому вмію лише на теорії. Ще якось пробувала в тренажерному залі, але там він був закріплений до підлоги.

Загалом, думаю, впораюся. Щоб крутити колеса сподіваюсь, великого розуму не потрібно.