Розділ 20

Можу з упевненістю сказати, що сьогоднішній ранок був найнеприємнішим за весь час мого існування. Навіть коли я "прокинулася знаменитістю" і жовта преса в ту ж секунду почала отруювати моє життя, не здавався таким неприємним як цей.

Попиваючи гірку каву, яку для мене послужливо приготував Оліф, я постійно краєм ока спостерігаю за веселою компанію хлопців за сусіднім кутовим столом.

У голові намагаюся прикинути, коли маєток встиг перетворитися на прохідний двір? Добре, наречені та їхні гості... З цим я згодна. Весілля було давно заплановане, а всі інші? Чому раптом згадали про братів Доерті?

Навіщо сюди приперлася колишня Двейна і цей Десмонд Кірк?

Я так розумію, Десмонд старий друг Двейна та Оліфа, але з першого погляду він мені не сподобався. Його усмішка здається щирою, але очі приховують щось темне. Це дуже помітно, і мені стає не комфортно перебувати в його оточенні, тому я перебралася за барну стійку, чекаючи, поки Двейн закінчить з ним спілкування.

Колишня Двейна – це окрема тема для розмови. Вона приваблива, але її присутність залишає неприємний осад. Кейлін є величезною частиною минулого Двейну, яке він намагається забути. А тепер вона тут, у нашому будинку… Тобто в маєтку Доерті.

Чесно, я навіть не можу зрозуміти, хто з цих двох мене дратує більше.

— Вітання вам! — біля мене з'являється Аліша і несподівано цілує в щоку. — Рада тебе бачити, — озирається на всі боки. — Оліф застряг у чоловічій компанії й вирішив залишити гостей голодними? – щиро посміхається.

— Він приготував мені каву, — розгублено підіймаю свою чашку і навіщось трясу їй.

Чому вона така мила зі мною? Адже вона рідна сестра Кейлін... Хоча, можливо вона не бачить в мені суперницю її сестри або може взагалі не знає про її присутність?

— Кейлін приїхала, — обережно ступаю тонкою кригою.

— Так я знаю. Але навряд чи можна сподіватися на допомогу від неї. А взагалі-то ми самі чудово впораємося з погромом у маєтку. Ти не тільки чудовий письменник, Джессіка, але ще й чудовий організатор! — гладить мене по спині. — Гаразд, піду покваплю мого нареченого. Нам потрібно влаштувати сніданок для гостей та відправити їх додому. Чесно кажучи, я вже втомилася від всієї цієї суєти.

— Алішо, а розкажи мені хто такий Десмонд Кірк? З першого погляду він мені не сподобався, але, можливо, перше враження оманливе.

Хапаю Алішу за руку, тим самим просячи затриматись ще на хвилинку. Парочка, що прибула мені зовсім не подобається. І якщо з Кейлін все зрозуміло, то можливо щодо Десмонда я помиляюся?

— Десмонд нікому не подобається. Це нормально, — усміхається дівчина. — Але Десмонд є частиною нашої родини, тому терпіти ми його зобов'язані.

— Він брат Двейна та Оліфа? — мої брови здивовано злітають вгору. — Ще один Доерті?

— Ні, Десмонд не родич. Але це не заважало йому доглядати містера Доерті в останні дні його життя. Тому Двейн та Оліф вдячні йому.

Більше інформації про незнайомця в мене не вдається витягнути, тому що Аліша йде квапити Оліфа.

А я допиваю свою каву і вирішую зайняти місце молодшого Доерті. Сподіваюся Двейн не буде проти, що я порушу їхню чоловічу компанію.

Як тільки я сідаю навпроти чоловіків, Двейн обдаровує мене непроникним поглядом. Зараз, здається, ніби наші стосунки повернулися на десять кроків назад, наче ніколи не було вчорашньої ночі.

Я вже помітила що цей чоловік дуже бідний на емоції та компліменти, але ж учора все було по-іншому. Учора поряд з ним я почувала себе найкрасивішою і найбажанішою жінкою.

А може Двейн з тих людей, хто слідує девізу: «Щастя любить тишу»?

— Скажи будь-яке місце, і я відповім тобі, що був там! — несподівано грубий голос Десмонда витісняє всі мої думки.

Злякано дивлюся на Двейна і відчуваю, як мого коліна торкаються гарячі пальці. Мій переляк множиться ще на кілька разів. Якщо Двейн вірить, що щастя любить тишу, тоді навіщо лапає мене при всіх?

Хіба що скатертина приховує його маленьку витівку.

Заспокоююся і переводжу погляд на містера Кірка.

— Беверлі-Гіллз! — кажу перше, що спадає на думку. Згадка про дім відчувається неприємним уколом у грудях. Все через мерзотника Кена Джонсона.

— Беверлі-Гіллз? — нарешті у Десмонда зникає ця неприємна іронічна посмішка і він на секунду стає задумливим. — Ні, я там не був.

Двейн коротко сміється, а потім різко змінюється в обличчі, бо в пабі з'являється одне чудовисько. Прекрасне чудовисько з червивою душею.

— А я була в Беверлі-Гіллз, — дзвенить Кейлін. — Мій милий Двейн мав рацію. Робити там нема чого!

Дівчина зупиняється біля нашого столу, а мені так і хочеться, вчепитися їй в обличчя і стерти нудотну посмішку.

Їй тут не чекали! Настільки потрібно бути самовпевненою, щоб так нахабно вдиратися в життя людини, яка зовсім не рада появі цієї «красивої обгортки»?

Пальці на моєму коліні оживають і хватка стає відчутнішою. Я ніби починаю чути в голові голос Двейна. Він спокійно вимовляє: «Тихіше, королево! Будь розумницею!».

Нервово видихаю і перекладаю ногу на ногу.

Вибач Двейн, я не можу стримати свою імпульсивність. Особливо, коли так нахабно та відверто намагаються забрати моє. Сподіваюся, що моє…

За Кевіна я так не змагалася, а ось з Двейном усе по-іншому. Він незвичайний чоловік і мені подобається те, якою я почуваюся поруч із ним.

— Може, комусь Беверлі-Гіллз не по зубах? Тому й там нічого робити? — дивлюся на цю зрадницю з викликом. Ось тільки спробуй ще щось сказати. Дай мені привід.