Розділ 18

Навколо все завмирає. Його слова звучать у приголомшливій тиші. Серце починає битися в унісон із хрипким голосом, а душа вмить відгукується на прохання.

Наближаюся до чоловіка, відчуваючи його хвилюючий запах та енергетику, що збиває з ніг. Я ламаюся в цю ж мить і готова виконати його будь-яке прохання. Лише нехай не перестає на мене так дивитися…

Як швидко все змінюється. Щойно ми з ним говорили про те, що моєму життю настав кінець, а зараз усі думки кудись випарувалися і я думаю тільки про його губи.

Розпач зник, наче його й не було. Всі мої жахливі думки, всі мої страхи про зруйноване життя і сумніви розчинилися, поступившись місцем чомусь новому. Я дивлюся на красиві чоловічі губи й не можу відвести очей. Я зачарована моментом.

Це все неправильно. Він мій бос, зовсім не мій типаж. Ну і що, що він гарний і виявляється дуже дбайливий. Справжній чоловік, який мовчки робить гучні вчинки й нічого не просить натомість. Ні, все ж таки просить. Він просить бути трохи ближче.

Я думала такі чоловіки «живуть» тільки на сторінках моїх книг.

Дивлюся в чорний вир його очей і по тілу розсипаються гострі мурашки. На мене жоден чоловік так не дивився. Так глибоко, так усвідомлено… Що ж відбувається у його голові? Зараз не схоже, що він мене ненавидить.

Двейн нахиляється до мене, його тепле дихання лоскоче мою шкіру. Приємно. Очі, повні таємниць ковзають по моєму обличчі й зупиняються на моїх губах.

Він обережно притискається до мене і по тілу негайно тече струм. Незнайомі відчуття пронизують шкіру, залишаючи за собою лише бажання бути ближчою до нього. Чоловічі пальці торкаються мого плеча та прокладають собі шлях до шиї. Двейн хапає мене за шию і сам наближує до себе.

З Кевіном було все інакше, я ні на йоту не відчувала такого поруч зі зрадником. Може це і є горезвісне кохання?

Як швидко все змінюється... — шепоче внутрішній голос, все ще намагаючись змусити взяти себе в руки. — Ти ж його ненавидиш! Перестань на нього так дивитися.

Щойно ми з Двейном говорили про те, що моєму життю настав кінець. Ми обговорювали болючі вчинки покидька Дженсона, про сумніви, про те, що здається неможливо подолати…

Але зараз усі думки кудись випарувалися. У голові лишилося лише одне — його губи. Вони так близько, що я можу відчути їхнє тепло, навіть не торкаючись.

Світ навкруги перестає існувати, а на всій величезній планеті, на маленькому півострові Дінгл, залишилися тільки ми вдвох.

У цей момент я розумію, що хочу його. Хочу поцілувати грубіяна Двейна Доерті, відчути його губи на своїх. Хочу забути про свої страхи та проблеми, і просто бути з ним. Зараз, цієї хвилини. Всі думки просто зникають. Все, про що я можу думати, це про його губи.

Хоча, ні… Дещо я все-таки згадую.

— Ти зачинив двері? — мало не стогну, коли грубі пальці проходять по вилиці, окреслюючи її. Зажмурююсь і вбираю кожен дотик. Це дуже приємно.

— Сюди ніхто не увійде, — хрипко відгукується Двейн.

— А якщо ти різко знадобишся Оліфу? Він на мене косо дивиться. Здається, твій брат в курсі, що діється у мене в голові.

От дурненька! Навіщо я це все розповідаю йому?

— Мій брат займається своєю нареченою, а мені дозволь зайнятися тобою, — пальці спускаються до спини й починають обводити ланцюжок із хребців. А губи... а губи просто зводять з розуму, пестячи шию.

Ні, я не проти його гарного настрою. Але мені не хочеться знову виправдовуватися перед його братом, та й у принципі розривати гарні стосунки з Оліфом. Він мені смачний суп готує і круасани, і омлет… Та все, за щоб не взявся Доерті молодший — виходити дуже смачно.

— То що там у тебе в голові, королево? — знущається Двейн. — Хочу почути особисто від тебе.

Мене зраджує власне тіло. Я починаю голосніше дихати, щоб не задихнутися від надлишку почуттів.

— У моїй голові я тебе ненавиджу… — обіймаю чоловіка за шию й сильніше притискаюсь.

— Це в нас із тобою взаємно, королево. Дуже сильно хочу тебе... ненавидіти. Дозволиш?

— Так.

***

Вранці я прокидаюсь сама. У кімнаті тихо, лише слабкий шум океану проникає крізь відчинене вікно. Яскраве сонячне світло лагідно лоскоче моє ледь прикрите тіло і воно миттєво відгукується мурашками. Мене наповнює умиротворення, і водночас гостре відчуття нескінченного щастя.

Вчора був найкращий день у моєму житті.

Спогади про вчорашній вечір повільно повертаються, наче сни, з яких я щойно прокинулася. У голові починає паморочитися від яскравих вражень про минулу ніч. Вчора ми стерли всі можливі кордони, і тепер ці спогади здаються мені сном. Але це реальність. Я в його кімнаті, мій одяг валяється десь на підлозі, а тіло приємно ниє від владних палких дотиків.

Остаточно прокидаюсь і дивлюся в стелю, намагаючись згадати кожну деталь вчорашнього вечора, про це можна написати окрему книгу. Мій погляд ковзає по кімнаті — все таке не знайоме і чуже. Кімната Двейна дуже відрізняється від усього маєтку і мені це дуже подобається. Ще мені приємно знаходитись тут. Ніби чоловік наблизив мене ще ближче, майже в самісіньку душу…

Ось тільки мені зовсім не хочеться вставати.

Здається, якщо я встану з ліжка, то всі спогади зникнуть, як сон, який швидко забувається вранці. Я хочу залишитися тут, лежати та ніжиться у спогадах. Його губи, погляд ... Як після цієї ночі не збожеволіти? І як тепер збагнути, що з нами відбувається? Тому, що я хочу ще.

Проводжу рукою по холодному простирадлу й намагаюся зрозуміти що відчуваю, легкий укол смутку говорить про те, що мені дуже хотілося б зараз опинитися в чоловічих обіймах, щоб він гладив мене, щоб його грубі пальці заплуталися у моєму волоссі. Щоб дивився на мене як вчора… наче я найкраще, що трапилось з ним за останні декілька років. Але здоровий глузд навпаки тріумфує. Я не готова зараз дивитися Двейну в очі. Мені трохи ніяково.

У коридорі чуються швидкі та впевнені кроки, і я посміхаюся, все ж таки я дурненька. Справжня дівчина у якої настрій скаче як вагонетка на американських гірках.