Розділ 14

— Ходяча катастрофа, на ім'я Джессіка Тейлор привела за собою журналіста! — вимовляє чоловік, але у його словах не відчувається натяк на образу. 

Я вже заспокоїлася, тому Двейн знову зібрав нас у пабі. Як завжди міс Тейлор – найголовніша подія дня. Але я тут тільки тому, що Двейн перепросив. Я знайшла у собі сили, щоб загасити вогонь образи. Просто ми всі на нервах. Вже скоро весілля, а ще я дуже рада що вчорашній поцілунок забувся.

Все! Відтепер свої губи я триматиму при собі. Не хочу більше горіти від сорому. Тип паче де б я не була, виявляється всюди мене переслідує преса.

— Ця погана людина ходить територією, шукаючи як би йому зробити вдалий кадр скандальної письменниці. — Тепер Двейнова черга ходити туди-сюди, схрестивши руки на грудях. — Я сподіваюся не варто пояснювати, до чого може привести представник преси за день до таємної церемонії?

— Я не винна! — скидаю руки.

Я теж на нервах не менший за нього. Мене наздогнав подвійний удар: я мало не розсекретила чуже весілля, а ще можу вкотре зіпсувати свою репутацію, в цей раз вже назавжди. Впевнена, Ланський, піднесе все так, що я спокусила неповнолітнього. А насправді Раян повнолітній і я його не спокушала. Я взагалі не вмію цього робити.

Занепокоєння особистою репутацію вмить витісняють думки про Двейна. Ні, я рада що чоловік забув про той поцілунок, але чому у нього була така реакція на «поцілунок» з Раяном? Якщо йому все одно, звідки стільки емоцій? 

— Я вже звик, що з'явившись у нашому житті, ти принесла з собою справжній буревій, королево. Ти завжди винна, але від цього проблема не вирішиться, — cпокійно відповідає Двейн.

Оліф і Раян увесь час мовчать. Рудий переляканий й не знає куди діти свої очі, а молодший Оліф спостерігає за нами з цікавістю.

— Піду, знайду та вб'ю його! Вже рік планую це зробити! — підлітаю зі свого місця та рішуче йду до виходу.

Мені не вдається зробити й кілька кроків, тому що телефон розривається вхідним викликом. Внутрішнє чуття вже здогадується, хто це. Інтуїція намагається паралізувати тіло, щоб я не дістала з кишені телефон, а мозок завзято твердить, що треба взяти трубку, бо інакше буде гірше!

Кен Джонсон. Як завжди у потрібний час на звʼязку. Декілька хвилин тому я сама хотіла йому подзвонити, а зараз боюсь підіймати слухавку, бо відчуваю світлини в інтернеті.

— Ти відповіси? — запитує Двейн, але на мене дивиться три пари очей.

— Ні... — наївно кліпаю очима і чомусь передаю йому слухавку. — Давай, ти?

— Боягузка! — чоловік підходить до мене і вихоплює телефон. 

Перед очима вже скачуть глянсові видання, де на перших сторінках Я. Мрія ідіотки збулася. Зараз про мене дізнається весь світ: «Джессіка Тейлор та її молодий, ірландський коханець»… Кевін буде в шоці!

Двейн відповідає моєму агенту і виходить з пабу.

— Раяне, здається Кім захлинеться ревнощами... Наші фото облетіли весь інтернет.

— Які фото? — дивиться Оліф на мене.

Все. Все, я остаточно впала в його очах. Тепер мені треба самій навчитися готувати суп. Хоча краще не ризикувати. Раптом це буде останнє, що я зʼїм у цьому житті?

— Нас хтось сфотографував, коли ми йшли повз Кім та її подружок? — Раян звертається до молодшого Доерті. — Ну, пам'ятаєш, я розповідав тобі?

— Раяне, як там твої клумби? — швидко перескакую з теми. Чекати на смерть за роботою, буде набагато простіше.

— Саме збирався закінчувати. Я Двейну сказав що закінчив, але там залишилася ще одна.

— Візьмеш із собою, якщо не боїшся, що я вб'ю, або зацілую всі твої квіти?

***
— Раяне, чому ти не в коледжі? — старанно розрівнюю землю, сподіваючись, що хоч одна людина з нашої команди залишиться задоволеною моєю роботою. — Чому витрачаєш час, працюючи тут?

— Буду поступати на наступний рік, — знизує плечима. — Яка різниця?

Замовкає і йде за лійкою. Повертається понурий. Поливає засохлі кущі, щоб розмочити тверду землю.

— Я живу з мамою, — нарешті відповідає хлопець.

Мабуть, я торкнулася неприємної теми.

— У нас немає грошей, щоб сплатити рік навчання, а самотужки я не потягну. Двейн запропонував трохи заробити – я погодився. Платить добре! І якщо я продовжуватиму в тому ж дусі, зможу заробити на перший рік навчання.

Усередині все стискається від його слів. Я й подумати не могла, що за його сонячною усмішкою стоять такі проблеми. Запитала заради інтересу, щоб убити час і не накручувати себе ще більше.
Але Раян вирішив добити мене остаточно.

— Я хочу вступити до Гріффіта, це в Дубліні. На факультет фармацевтичних наук.

— Куди? — мої очі стають круглими.

— Бабуся навчила мене варити крем, та й у травах я непогано розбираюся. Мені подобається Дінгл. Хочу повернутися сюди й відкрити приватну аптеку, де виготовлятиму власний крем.

Оце так! Ніколи б не подумала, що в цього хлопця з наївними оченятами такі величезні плани на життя.

Відчуваю себе неповноцінною. Коли в мене все життя зводиться до рейтингу та популярності, що задовольняють лише власне Его, поряд знаходиться хлопчина, який мріє вступити до коледжу і сам заробляє для цього гроші.

Я теж працюю. Можливо, моя робота комусь здасться марною тратою часу, але ніхто не бачить наскільки вона емоційно виснажує.

Також, щорічно я виступаю меценатом у багатьох благодійних компаніях, і це не тільки для того, щоб засвітити ім'я в пресі. Колись це була моя дитяча, захмарна мрія. У гонитві за славою, я втратила мрію, ціль та Музу.

Через нескінченні думки розфокусований погляд фокусується на темній фігурі вдалині. Двейн зʼявляється з-за рогу. Прямує до урни, а біля нього розчиняється ледь помітна біла хмаринка диму.

Чоловік крутить головою та помічає нас.

— Я ненадовго від'їду, — повідомляє рудому. Каже щось ще, але сенс його слів пролітає повз вух. — Джесс!

До мене звертається із прихованим роздратуванням. Господи, про що вони з Кеном говорили?

— Приведи себе до ладу! — озирає мене з ніг до голови й простягає телефон. — За дві години приїдуть дизайнери оформляти оранжерею. Ти за головну.