Розділ 15

Двейн Доерті

Погана Джессіка Тейлор! Скільки ще проблем від неї чекати? Але варто визнати, дівчисько внесла в моє життя певні фарби. Свої власні фарби.

Її наївний та відкритий погляд пробирається під шкіру, розповзаючись незнайомими відчуттями всередині мене. Ця королева випромінює потужну енергетику як генератор. Її заряду вистачить на кілька днів, якщо після негоди вимкнуть світло.

Я сумував за невимушеним життям, де вирують веселощі та нескінченні вечірки. Мені, як і Кейлін, не подобався Дублін. Він був бляклим та тісним на відміну від Америки. У Лос-Анджелесі я ковтнув свободи. Закохався в «місто Янголів» й зненавидів за дуже короткий проміжок часу. І все через неї. Через колишню, заради якої поклав всього себе під стрункі модельні ніжки.

Кейлін залишила глибокий слід у серці, забрала частину душі, розжувала її та виплюнула. Покинула одного в найважчу мить життя. Дала зрозуміти, що вона найбільша помилка яку я колись скоїв. Дякую, люба! Той досвід на все життя.

А тепер, доля знову вирішила познущатися з мене, але тепер підкинула справжню американку.

Я навмисно взяв американську письменницю на роботу, щоб перебороти в собі ті мерзенні почуття, але це імпульсивне дівчисько отруює по своєму. Сильніше. Вдвічі сильніше. Маленький Лепрікон, який замість того, щоб показати, де захований горщик золота, сіє всюди хаос.

З першої зустрічі, Джессіка одразу ж сподобалася всім. Закохала Раяна за секунду, на другу Оліф вже ставить перед дівчиною тарілку зі своєю фірмовою стравою.

А мене?

Мене ця зарозуміла королева розлютила, розбурхала всі почуття, штовхнула на дію... про яку я звичайно ж не збираюся шкодувати. Але потім щось клацнуло. Її відчайдушне бажання допомогти, зробити будь-що аби догодити мені…

Так приємно було за цим спостерігати. Так приємно було її ламати... але потім щось пішло не так. Кейлін. Знову ця бісова, Кейлін!

Тьмяне світло. Чарівні та ніжні губи зухвалої письменниці. Наш пристрасний поцілунок….

Найцікавіше, я зовсім не зрозумів, коли почав дбати про її репутацію більше, ніж про майбутнє весілля герцога. Так, все що я наговорив їй про герцога маячня. Журналіст нізащо не проник би на територію маєтку. Тому, насамперед мене хвилює Джессіка.

В усьому винен її ідіот-агент Кен Джонсон! Як тільки світ таких виродків терпить?

Мені вистачило двох фраз, щоб зрозуміти який він покидьок, як використовує популярність своєї підопічної для власної вигоди.

Як Джессіка цього не бачить? Він стільки лайна вилив на неї, що мені захотілося стрибнути в тачку та їхати до аеропорту. Наплювавши на можливу зустріч з Кейлін, взяти квиток і особисто прикрасити синцями його обличчя. Джессіка для нього лише проєкт. Прибутковий проєкт над яким він ще й знущається. 

Взагалі-то я не повинен втручатися у справи та життя Джессіки. Яка мені від цього користь? Але… вона щось надзвичайне і мої вчинки стають неконтрольованими.

Завертаю на під'їзну доріжку і повільно їду по щебеню. Найвіддаленіший ресторан. Саме тут я призначив зустріч зі Стефано Ланським.

Високу постать Стефано я помічаю одразу. Мені одного разу пощастило з ним перетнутися й одного разу було достатньо, щоб попрощатися з ним назавжди. Але зараз ситуація змушувала.

Киваю стоячому за стійкою Боббі та навмисно уникаю зустрічі із застиглою офіціанткою Аерін. Кілька місяців тому ми з Оліфом забрели до цього пабу…

Це зараз Боббі вирішив надати статусу своєму закладу обізвавши його рестораном, для місцевих — це назавжди залишиться: паб у Боббі.

Тієї ночі ми з братом дуже напилися. Ввалилися сюди вночі, а на ранок я прокинувся в одному ліжку з дочкою Боббі, Аерін. Досі не можу згадати, що було після третьої пінти? Але не сумніваюсь, могло статися будь-що.

То була помилка на одну ніч. Дівчина мала це зрозуміти. На жаль Аерін не зрозуміла і за будь-якої, нікчемної нагоди шукає зустрічі зі мною.

Щось останнім часом я часто помиляюсь. 

— Для досвідченого журналіста, ви дуже виділяєтесь у натовпі, містере Ланський, — займаю стілець навпроти нього.

— Я не прагну бути непомітним, — смикається та піддається вперед, — Нехай селебриті бачать мене і бояться!

— Раз зайшла мова про селебриті, агент Джей Ті, шепнув мені що ви вкрай корислива людина. Містер Кен Джонсон розповів про вашу домовленість і сказав що сами він вас сюди направив.

Іду ва-банк. Озвучую припущення, що склалися під час розмови з агентом Джесс.

Журналіст змінюється в обличчі та гострим поглядом сканує мене:

— А ти ще хто такий?

— Двейн Доерті, відповідаю за європейську піар компанію Джей Ті. Джесіка Тейлор перебуває тут по роботі, але ми хочемо, щоб це залишилося в секреті.

Ланський забув про свою страву з цікавістю дивиться на мене. Ще пак! Я ж вигадую справжню сенсацію.

Ну що ж, наживку ковтнув, тоді продовжуємо.

— Я хочу викупити всі зроблені вами знімки! Дуже важливо, щоб місцеперебування письменниці залишилося таємницею, оскільки саме в Ірландії буде випущено перший тираж третьої частини «Пристрасть втрьох».

Сподіваюся він ідіот і сприйме цю маячню за кришталеву правду. Я вирішив підстрелити двох зайців. Подивимося, як швидко вони здохнуть?

Ланський довго обмірковує мої слова. Я навіть починаю припускати, що не повірить.

— Це дорого коштуватиме. Я зафіксував сенсацію.

Недоумок!

— Я в курсі про розцінки. А ще я в курсі про відсоток і про вашу угоду з Джонсоном. Як ви підставляєте письменницю. Джонс тобі зливає місця, де з'являється Джей, і ти там її ловиш. Дивно, правда? Чому це ти не з'явився в аеропорту, щоб зняти чергову сенсацію? Тому що Джесс нічого не розповіла своєму агентові.

Це суто мої здогади, але судячи з витягнутого обличчя співрозмовника, я влучив прямо в ціль.

— Тепер слухай мене, — складаю руки в замок і нахиляюсь до мерзотника. — Пропоную тобі інформаційний бартер: я залишаю в таємниці ваші дрібні витівки з Джонсоном, а ти залишаєш у таємниці місцеперебування письменниці. Сьогодні ж забираєшся та відлітаєш з Ірландії й чекає на знаменитість у рідному Лос-Анджелесі.