Розділ 11

— А хочеш я стану твоєю парою? Буду «плюс один»? —  знову не подумав вимовляю гучні слова. 

Незрозумілий порив опинитися поряд с Двейном у скрутну хвилину знову відключає вміння адекватно формувати думки.

Стати парою на весіллі колишньої Двейна? Серйозно? З чого це ти, Джесс вирішила, що він туди піде? Двейн — не ти! Він не зʼявиться на весіллі колишньої, тримаючи під руку незнайомку з гарненькими очима…

— Джесс... — поблажливо посміхається у відповідь, підтверджуючи мої думки.

— Все, навіть не починай! — гучно зітхаю. — Я зрозуміла, зараз почнеться: "Королева, ти здуріла?"

Чоловік підіймається та обходить стіл. Спостерігаю за його розміреними рухами. Він нікуди не квапиться, на красивому обличчі жодної емоції. Тільки чорні очі, здаються чорнішими ніж зазвичай.

Напевно це все моя бурхлива фантазія та погане, тьмяне освітлення кабінету.

Я досі не рухаючись стою, за декілька кроків від нього чекаючи коли чоловік вибухне іронією та почне глузувати з мене. Але нічого такого не відбувається, Двейн просто займає крісло в якому раніше сиділа я.

Закидає ногу на ногу, так що його ступня опиняється на коліні іншої ноги. Починає пильно роздивляється мене. Погляд ковзає по босих ногах й лине до самої маківки.

Несподівано мене накриває незрозуміла буря обурення, але тепер я злюся на Кейлін. Як ця модель наважилася запросити колишнього на весілля після того, як кинула його? Що за неповага?

Хоча, про що це я? В неї ж мізків як у курки, або у метелика…

— Отже, кажеш Анна-Луїза залишилася задоволена? — чоловік несподівано змінює тему.

Не розуміючи в цьому сенс, дивлюся на нього. В моїй голові відбувається справжнісінька битва, а він ось так просто змінює тему, роблячи мене головною подією вечора?

Кілька хвилин тому, я б пищала захоплена увагою до своєї персони… Але зараз, коли він мені на секунду відкрився, я не можу так швидко почати розмову про мою роботу.

— Що?

Погляд чорних очей пробирається в самісіньку душу. Так дивитися може лише Двейн Доерті. Відкрито і в той самий час, чорт зламає голову, намагаючись дізнатися, що у нього на думці?

А на думці у чоловіка причаїлося щось не добре.

Як в уповільненому фрагменті загадкового кіно, чоловік підіймається зі свого місця. Робить крок уперед, опиняючись дуже близько. Так близько, що аж дух перехоплює.

Підіймаю голову вгору, щоб зазирнути в ту саму чорну безодню і мало не пірнаю в неї з головою. Неконтрольовані відчуття, котрі спалахнули учора, зʼявляються знову. Вперше я не маю слів, щоб описати свій стан.

Мене взагалі-то бісить цей містер, але зараз, чомусь від його присутності не вистачає кисню. Чому це зі мною відбувається?

— Тебе прислали мені як покарання, га королево? — його пальці ніжно торкаються вилиці, а потім Двейн змушує мене не відводити від нього очей. — Як ти можеш бути такою різною протягом кількох хвилин? Зараз ти нестерпна, а через дві хвилини чуйна… Де в тебе знаходиться цей перемикач? Бо не буває таких, чуєш? Жодного разу я не бачив таких щирих та наївних. Завжди є щось ще.

Не розумію жодного слова. Його губи ворушаться, а сенс до мене ніяк не доходить. Він настільки близько. Його близькість як магніт для мене. Хочу ще ближче. Я хочу поцілувати його, так взагалі можна? Всередині спалахує справжнє дике полум'я. Здається воно ще зі вчора не згасло.

У всьому винне освітлення... Так, це воно штовхає мене на ці безглузді думки.

Ми знайомі близько тижня і весь цей час шалено ненавидимо один одного. Але зараз, ненависть кудись випарувалася, на зміну їй прийшло небезпечне тяжіння. Як ми зможемо працювати разом, після того, що зараз відбудеться?

— Знаєш в чому твоя біда, Двейн Доерті? — не можу відвести від нього очей. І хоч між нами ще нічого не трапилося, здається ми вже перетнули небезпечну межу.

— Просвіти мене, — пальці на коротку мить чіпляють широку лямку мого плаття, та спускаються вниз, ніжно гладячи руку. Несподівано рука завмирає на талії.

— Перестань у кожній жінці бачити свою колишню, тоді побачиш що немає того перемикача.

Я всім тілом відчуваю цей електричний струм, який відбивається від нас.

Легенький поштовх і от між нами більше немає ніякої відстані. Емоцій стає настільки багато, що я починаю голосно дихати. А коли Двейн болісно притискається до моїх ніжних губ своїми, коли його колюче підборіддя торкається мого, з-під ніг кудись зникає тверда поверхня. 

Це триває не більше трьох секунд, але у голові паморочить так, наче я стрибнула з літака, забувши у кабіні парашут.

Зараз розіб’юсь. Зараз розіб’юсь. Розбилась…

Я приїхала сюди вийти із зони комфорту, а цим чоловіком не можливо навіть увійти в цю зону. Це все не правильно. Ми ж ненавидимо один одного.

— Я ніколи в тобі не бачив свою колишню, ти мене просто так дратуєш, королево! — видихає мені в губи Двейн.

Різко відступаю від чоловіка.

Що я роблю? Боже, яка я ідіотка! Двейн Доерті патологічний грубій! А зараз він не в собі. Завтра він мені обов’язково нагадає яка я легковажна дівчина.

Він би й зараз нагадав, але скоріше за все досі пригнічений листом від Кейлін. А де, чорт забирай, у нього знаходиться цей бісів перемикач?

Мовчки починаю шукаю очима туфлі. Я покинула їх десь тут. Серце бʼється як скажений кінь. Шкіра горить вогнем. Я знаю, що він дивиться на мене. 

Внутрішній голос, тоном терапевта вже починає бризкати кислотою, натякаючи на мою нестриманість та імпульсивність.

Дурепа!

Туфлі!

Навіть не думай у нього закохуватися!

Нахиляюся за парою взуття і так само, не дивлячись на нього, вилітаю за двері й натрапляю на Оліфа.

Чорт!

Мить і лавина очевидності падає на мої неприкриті плечі: двері були не зачинені. А якби Оліф прийшов раніше? Щоб він про мене подумав? 

— Джесс? — здивовано скидає брову, аналізуючи мій зовнішній вигляд.

Очі палають, щоки палають, губи палають…