Розділ 8

Ця ніч виявилася для мене гірше жахливих тортур. Половину я провела за ноутбуком у написанні нових розділів, другу половину — я безперервно роздивлялася стелю, розмірковуючи над подальшим розвитком подій. Сюжету, звісно ж. Жодних розвитків після дивної поведінки Двейна і бути не може. Я навіть вже й забула, що там сталося в цій комірчині під назвою льох. Забула як він дивився на мене, забула як відчувала дотик його сильних пальців, забула як серце уповільнилося від його близькості… Я думала о бідолашних головних героях моєї книги, а все інше то цілковита маячня.

Вранці я буквально збирала себе по шматках. Довго крутилася біля дзеркала. Чомусь сьогодні, мені хотілося виглядати ще красивіше ніж зазвичай.

Легкий мейк. Одяг, у якому я відчуваю себе зручно та чарівно допомогли мені з цим справитись. Волосся випрямила, чубчик привела до тями… По завершенню була задоволена своїм відображенням, от тільки залишилось якось приховати дивний блиск, який відбивався в моїх очах. 

В решті решт, я, спізнившись на двадцять хвилин, спускаюся вниз. Ідучи коридором, помічаю якусь метушню біля сходів, що ведуть у льох. Непомітно глянувши вниз, бачу незнайому людину, що лагодить дверну ручку.

Чоловік старанно робить свою роботу, нічого не помічаючи навколо себе.

Хвиля гніву котиться від голови до п'ят, а в голові луною чутно слова Двейна: Поки в будинку міс Тейлор — бути біді!

Ідіот! — буркнув собі під ніс, прямую через кухню до бару.

З бару лине жвава бесіда, заражаючи своєю легкістю. Відчинивши двері я бачу хлопців, які сидять за барною стійкою насолоджуючись сніданком.

— А я і кажу: найсмачніші круасани готує Оліф! — рудий так яро доводить свою позицію, що скоро дим з вух повалить.

— Ти не був у Парижі, Раяне, — поблажливо відповідає Двейн, помічаючи мене. Погляд швидко сканує мій зовнішній вигляд, а потім чоловік відвертається до кавомашини.

Це все? 

А де ж: Ти запізнилася, королева! або «Відправляйся у свій ЛА»...

Навіть, якось ніяково стає…

Намагаюся прийняти спокійний вигляд і займаю місце поряд з рудим хлопцем.

— Річ у тому, що був! Тому знаю про що кажу! — Закидає руки за голову, спираючись на спинку високого стільця. — Минулого літа ми з мамою їздили до Діснейленду... подивитися на нього зі сторони, — з сумом закінчує.

— Про що суперечка? — більше не в змозі терпіти, долучаюсь до розмови.

— Раян вирішив, що мої круасани смачніші за паризькі. — Сміється Оліф, ставлячи перед нами тарілку з ласощами, що парують. Уточнює: — Це з шоколадом.

Запах миттю зводить з розуму. Вони настільки смачно пахнуть, що я вже відчуваю їхній неймовірний смак у роті.

— Я знаю один французький ресторан. Тільки там і їм круасани. Готує справжній француз. — Тягнуся за рум'яним шедевром та опускаю його на білу тарілку. — Не пам'ятаю, як його звуть. А назва ресторану з квітами пов'язана... але мені здається те, що я зараз спробую... — ковтаю слину, — буде справжнісіньке блаженство і Раян матиме рацію.

— Його звуть — Леон Леру, — Двейн ставить переді мною чашку еспресо. Ніби знає, що вранці п'ю тільки міцну каву. — А ресторан називається: Флер де Парі. Квіти Парижа.

Давлюсь ароматом круасана та підіймаю на нього розгублений погляд. Звідки знає?

— Ти був там? — намагаюся втримати щелепу на місці, бо вона хоче впасти на стільницю. По-перше, він приготував мені еспресо. По-друге, він зі мною цілком нормально розмовляє. Виявляється і так може. А по-третє, звідки він знає Леона?

— Ні, я знаю власника, — вимовляє буденно.

Оліф сміється в кулак, явно знаючи трохи більше ніж я, а від Раяна підтримки марно й чекати. Хлопчина нічого не чуючи та не бачачи, поглинає смачну випічку.

До цієї хвилини я була впевнена, що Двейн Доерті далі Дубліна, нікуди не їздив, а зараз я переконана, що він був у місті Ангелів і не раз.

Про ресторан Леру не кожен смертний знає. Мене туди взагалі Джіа привела. Вона спала з його братом, а той там часто влаштовував романтичні сніданки, бо жив над рестораном.

Вирішую, це питання спустити на гальма й повертаюсь до круасанів, відчуваючи смак неймовірної насолоди, яка з легкістю витісняє всі думки.

Я не знаю які круасани в Парижі, але я згодна з Раяном — нічого смачнішого я не куштувала.

Покінчивши з третім круасаном, я відчуваю на собі пильний погляд чорних очей.

— Що? — не витримую і питаю Двейна, який увесь цей час дивиться на мене з цікавістю.

— Не бачив, щоб дівчина з'їла стільки калорій за один раз і не нила після цього. Тож чекаю, коли це станеться з тобою. Судячи з того, що ти в нас особа вкрай запальна, вибухнеш через, — дивиться на свій дорогий годинник, який я до речі раніше і не помічала. — Три… два… один.

Легка усмішка торкається його губ, а промовистий погляд спускається до мого вирізу на грудях.

Йому просто пощастило, що нас розділяє барна стійка, в іншому випадку, чоловік мав би підбите око.

Беру з тарілки четвертий круасан та демонстративно відкушую великий шматок. Я б ще і фак тицьнула в його гордовите обличчя, щоб знав що не можна зі мною так розмовляти. Та скільки можна?!

Я не якась анорексична модель (Автор не має нічого проти даного захворювання та дуже толерантно ставиться до РХП! Даний вираз був використаний для підсилення емоційного стану) типу його колишньої, яка боїться навіть ковток води зробити.

Я їм коли мені смачно, а сміюся, коли мені весело. Тому, так Двейн Доерті, не треба всіх рівняти під колишню.

Відвертаюсь від нього і дивлюсь на рудого Раяна. Дуже сумно, що він був у Діснейленді тільки «з тієї сторони паркану». Тому у голову надто швидко приходить інша думка: мені хочеться показати Раяну Діснейленд у всій красі.

_____________

Якщо вам цікаво подивитися на візуал герої — Запрошую до свого Тг-каналу «Alexa Moon / кохай до божевілля». На каналі дуже багато цікавого. Візуалізація героїв. Справжні пригоди й таємниці авторського життя. Приєднуйтеся! А ще, я планую там робити різні приємні сюрпризи ♥️.