Розділ 5

Пів ночі я проводжу у вивченні отруйних статей жовтої преси, які всілякими способами описують мене як некомпетентного автора, який без свого менеджера не може зробити й кроку.

А це все завдяки Кену. Цей підступний гад теж дав інтерв'ю і, схоже, не на мою користь. Тому що критики на мою адресу стало ще більше. Заспокоювало одне — через цей весь галас, я стала на слуху і мій рейтинг справді злетів до небес.

Вранці, в пабі, на мене чекає сюрприз. Спустившись униз після ранкових процедур, навіть цього разу не запізнившись, а прийшовши на сім хвилин раніше, ще не дійшовши до дверей, я чую гучний, подекуди глузливий голос Двейна.

Трохи відкривши двері я бачу що чоловік сидить за барною стійкою в порожньому залі й гортав якусь книгу.

Стоп! Так це ж моя книга — «Пристрасть втрьох», перший том, та ще й з моєю улюбленою палітуркою. І не полінувався ж роздобути?

Пишаючись своїм творінням.

Відчиняю двері і йду прямісінько до Двейна.

— ...«між нами струмом іскриться пристрасть і моє тіло покривається солонуватими краплями поту. Чоловік дарує мені шалене задоволення і я не стримуючи емоцій пронизую криком простір». Що перепрошую? — лунає чергова порція сміху і Двейн нарешті помічає мене: — Серйозно? І на це марення хтось ведеться?

Я не соромлюся того про що пишу, але з його вуст ці рядки дійсно звучать хибно та дешево. Хай там що, він не сміє так знущатися з мого дітища:

— Не розумію твого сарказму, містер Доерті. Мої книги знаходять відгук у багатьох людських серцях!

— Ага! Хіба що в якихось заклопотаних домогосподарок або ж у сорокарічних маминих синків! — на хвилину він завмирає. Швидко бігає очима по рядках і ледве стримуючи посмішку, знову починає цитувати: — «Я тремчу під натиском чоловічих пестощів, а його кам'яний...» Кхм-кхм... пробачте, хто кам'яний?

Підходжу ближче і вириваю книгу з його рук, гортаю сторінки й вкотре захоплююсь дизайном. Як же добре, що я наполягла на цій обкладинці!

— Звідки вона в тебе? Я не пам'ятаю, щоб ми друкували книгу за океаном.

— Не дай Боже в Ірландії публікуватимуть такі «пристрасті»! — закриває обличчя руками, щоб стримати черговий напад сміху. — Мені друзі з Америки надіслали.

— А ти бува, не маніяк? Заманив мене до свого старовинного маєтку, перечитав усю жовту пресу шукаючи інформацію про мене, тепер ось — скуповуєш мої книги?

— Ти справжня фантазерка! — не дає договорити мені.

Через нашу невелику суперечку я не помічаю як поруч зʼявляється Раян:

— Це твоя книга? У друкованому виданні? — Ошелешено вимовляє хлопчина. — Ти ж розпишешся в ній?

Зрозумів, Двейн Доерті! Ось як виглядають віддані фанати!

Через мій маленький зріст ми з хлопцем практично на одному рівні, я обіймаю його за плечі та задоволено посміхаюся і дивлюся на Двейна:

— Мало того рудий, у мене з собою є й другий том у палітурці! І для Вас з мамою, я зроблю щось неймовірне. Ви перші, хто прочитає третій том!

Я прямо відчуваю як у хлопця мало не підкошуються ноги.

— Не може бути, Раян! Невже твоя мама, шановна жінка Дінгла, почесний член клубу садівників, читає це марення?

— Не говори так! — хлопчина яро встає на захист моєї книги. — Ти уявлення не маєш через який тернистий шлях пройшли Зої та Метт, щоб бути разом і побудувати своє щастя заново!

— Ось! Ось! — діловито киваю та стукаю хлопця по плечу. А сама мало не вибухаю від задоволення.

— З глузду з'їхати! — підсумовує Двейн й спирається на руку.

— Про що сперечаєтеся? — у приміщення заходить Оліф тримаючи в руках кошик з овочами.

— Про творчість нашої популярної письменниці. Дана надіслала її книгу.

— Невже? Як вона? Як там Кейлін, обжилася на новому місці? — цікавиться хлопець, а мене вже починають дратувати ці нові жіночі імена, з чого б це?

— Дана — чудово! — принципово ігноруючи друге питання відповідає Двейн. — Аліша заходила, передавала привіт, сказала прийде увечері.

— Як так? І мене не дочекалася? — засмучено відповідає Оліф.

Схоже, ця Аліша має якесь особливе значення для нього.

— Гаразд! Годі балакати, час братися за роботу. Джесс йде до крамниці братів Ноланів та забирає іменні серветки. Оліфе, потрібно підготуватися на вечір. Паб сьогодні буде повний. Раян — за тобою прибирання залу, і, будь ласка, приведи до тями клумби. Ти вже другий тиждень мені обіцяєш це!

Двейн встає зі стільця підходить до мене і смикає за книгу, але я настільки міцно в неї вчепилася, що лечу прямо в обійми чоловіка. Він несвідомо торкається моєї талії від чого перехоплює дихання, а навколо застигає мертва тиша. Раян та Оліф з цікавістю спостерігають за нами

Що тут коїться?

Подумки я розумію, що Двейн схопив мене за талію, щоб я не впала обличчям у підлогу. Але чому він досі не відчепився від мене?

Секундний ступор, і я виходжу з нього перша. Відпускаю книгу і відчуваю як зісковзує його рука.

— Як ти кажеш прізвище братів? Нолан? — говорю на видиху.

Що щойно сталося?

— Гаррет і Кіф Нолан, — дивиться на мене і підкидує книгу. — Я ще не дочитав. Як закінчу — напишу відгук.

***

Крамницю братів Нолан я знаходжу дуже швидко. На двох вуличках Дінгла важко заблукати. А ще для себе я відзначила, де тут супермаркет та невеликий ринок.

Як виявилося, брати Нолани це ті два галантні дідусі, які мені зустрілися в перший день перебування в Дінглі. Побачивши мене, чоловіки відразу наче розквітли. Почали посміхатися, викликаючи й в мене посмішку. Але мені здається, я лише для них дивакувата дівчинка з далечі, а їх поведінка — це звичні манери, яким в дитинстві мати навчила братів.

Не стану приховувати, для мене вони всі абсолютно дивакуваті, особливо Двейн Доерті. Цей чоловік взагалі з головою не дружить.

— Джесс, доброго ранку! — вітається зі мною дідусь, що стоїть біля каси.

— Яким вітром? — запитує другий.

— Двейн попросив забрати якісь серветки, — відповідаю, оглядаючи інтерʼєр.