Розділ 2

Еллісон сиділа на дивані, заглиблена у власні думки. Тиша у квартирі лише підсилювала відчуття самотності, яке її охопило після вечора, що перевернув усе догори дригом. Джейсон був її минулим, частиною життя, яке вона намагалася залишити позаду. Але, незважаючи на всі її зусилля, він повернувся, мов бурхливий вітер, знову знісши всі бар’єри, які вона з таким старанням будувала навколо свого серця.

Чому він вирішив з’явитися саме зараз? Що йому потрібно? Питання роїлися в її голові, але відповіді не було. Вона була зла на себе, що дозволила йому зачепити її, але водночас не могла повністю відкинути думки про нього.

Еллісон підвелася і підійшла до вікна. Нічне місто світилися вогнями, але для неї ці вогні здавалися далекими та байдужими. Її думки були там, на терасі, де він вимагав, щоб вона дала йому ще один шанс. Вона згадувала його слова, його погляд — усе це знову пробуджувало в ній ті почуття, які вона намагалася поховати.

Вона міцно стиснула кулаки, намагаючись відігнати ці думки. Але її серце все одно зрадницьки билося швидше, коли вона думала про нього.

Джейсон, тим часом, був не в кращому стані. Після того, як Еллісон пішла з вечірки, він більше не міг залишатися там. Ні музика, ні сміх, ні гучні розмови гостей не могли заглушити того голосу в його голові, який постійно нагадував йому про те, що він втрачає. Він залишив вечірку, не попрощавшись навіть із продюсером.

Тепер, у темряві власної квартири, Джейсон стояв біля вікна, дивлячись на нічний краєвид. Його розум був заповнений думками про Еллісон. Він згадував кожну їхню зустріч, кожен момент, коли вони були разом. Його дружина, з якою він намагався побудувати життя, була в минулому. Він уже не відчував до неї нічого. Усе, що він хотів зараз, — це виправити свою помилку.

Джейсон знав, що шанси малі, але він не міг здатися. Він уже втратив її один раз і більше не мав наміру дозволити, щоб це сталося вдруге. Він повинен був знайти спосіб повернути її, переконати, що їхнє майбутнє ще можливе. Його серце досі належало їй, і він не зможе жити, якщо не спробує.

Наступного дня Еллісон прокинулася рано, але ніч принесла лише безсонні думки. Вона вирішила піти на пробіжку, намагаючись розвіяти свої емоції фізичною активністю. Проте навіть на доріжці в парку, коли вітер обдував її обличчя, її думки продовжували крутитися навколо Джейсона.

Коли вона повернулася додому і взяла телефон, на екрані з’явилося повідомлення від продюсера: “Привіт. Сподіваюся, все гаразд після вчорашнього вечора. Може, вип’ємо кави пізніше?”

Еллісон зітхнула. Її голова була занадто зайнята Джейсоном, щоб зараз думати про когось іншого. Вона не відповіла на повідомлення і пішла до душу, намагаючись зібрати думки. Після душу вона вдягнулася і вирушила до офісу на кілька запланованих зустрічей. Робота завжди була її рятівним колом, яке відволікало від особистих проблем.

Проте її телефон знову завібрував, і цього разу, побачивши ім’я Джейсона на екрані, вона завмерла. Вона розблокувала телефон і побачила коротке повідомлення: “Нам потрібно поговорити. Я не відступлюся.”

Еллісон відчула, як її серце знову почало битись частіше. Вона не хотіла цього, але він знову був тут, знову у її житті, і тепер вона мала вирішити, що робити далі.

Еллісон стояла на місці, дивлячись на повідомлення від Джейсона. Її серце билося швидко, і думки вихором носилися в голові. Що йому ще потрібно сказати? Він уже сказав усе на терасі, а тепер він вимагав ще однієї розмови. Вона знову відчула той знайомий тиск усередині, який змушував її емоції збурюватися. Вона не знала, чи готова до цього. Її життя було зібране, впорядковане, поки він не повернувся.

Вона швидко відклала телефон і намагалася зосередитися на своїй роботі. Це був її захист — поринути з головою в справи, щоб не думати про свої почуття. Але думки про Джейсона знову і знову виникали в її свідомості, мов тривожний відгомін, і вона не могла їх ігнорувати.

Після кількох невдалих спроб зосередитися, вона встала з-за столу і пішла до вікна. Її очі дивилися на краєвид мегаполісу, що розкинувся перед нею, але думки були зовсім в іншому місці. Вона знала, що Джейсон не відступить. Він був впертим, завжди був таким, і якщо щось вирішив, то йшов до кінця. Але чи варто їй дозволити собі знову вплутатися в ці стосунки?

Телефон знову завібрував. Вона повернулася до столу і знову поглянула на екран. Джейсон написав нове повідомлення: “Я знаю, що все складно, але будь ласка, дай мені шанс усе пояснити. Я не зможу спокійно жити, поки ми не поговоримо.”

Еллісон відчула, як знову піднімається хвиля емоцій. Вона не хотіла цієї розмови, не хотіла знову повертатися до того болю. Але водночас щось усередині штовхало її вперед, змушуючи принаймні дати йому шанс. Можливо, їй потрібен цей крок, щоб остаточно закрити двері минулого.

Вона зітхнула, схопила телефон і швидко набрала відповідь: “Добре. Ми можемо зустрітися, але це останній раз.”

Відправивши повідомлення, вона знову відчула, як серце б’ється швидше. Вона вже уявляла цю зустріч, намагаючись налаштувати себе на те, що їй доведеться почути.

Джейсон, отримавши її відповідь, полегшено зітхнув. Він знав, що це його єдиний шанс виправити помилку. Вже надто довго він намагався жити без неї, але тепер зрозумів, що не може просто відпустити все так, як є. Він швидко написав їй, запропонувавши зустрітися того ж вечора в одному з тих затишних ресторанів, які вони колись любили.

Настав вечір. Еллісон йшла вулицею до ресторану, куди запросив її Джейсон. Її серце знову билося швидше з кожним кроком. Вона знала, що ця зустріч буде важкою, але водночас хотіла, щоб це нарешті закінчилося. Можливо, після цієї розмови вона зможе закрити цю главу свого життя раз і назавжди.