Розділ 3: Прірва між нами

З кожним місяцем Джейсон і Еллісон віддалялися один від одного, хоча зовні це здавалося неможливим. Вони були парою, яку обожнювали мільйони, і їхні обличчя часто з’являлися разом на обкладинках журналів. Але справжня історія була прихована від сторонніх очей.

Еллісон часто залишалася одна, коли Джейсон вирушав на чергові гастролі або зйомки кліпів. Вона сиділа в їхньому спільному будинку, оточеному стінами, які колись здавалися їм захистом, але тепер перетворилися на в’язницю. Попри власну славу, яка продовжувала зростати, вона відчувала, що втрачає частину себе.

Одного ранку вона прокинулася і, поглянувши на порожнє ліжко поруч, відчула порожнечу. Це вже було не просто фізична відстань — це була прірва, яка повільно розширювалася між ними.

Того ж дня вона вирішила зайти в студію, щоб спробувати працювати над новими проєктами, але навіть це не допомогло. Все, що вона робила, здавалося їй безглуздим. Еллісон взяла свій телефон і подумала зателефонувати Джейсону, але зупинилася. Останнім часом вона відчувала, що не може більше йому дзвонити так просто, як колись.

“Чому ми віддаляємося?” — думала вона, намагаючись знайти відповідь у своїх думках. Її кохання до нього було таким сильним, що вона не могла зрозуміти, чому почувається так самотньо навіть тоді, коли він поруч.

Джейсон, у свою чергу, також переживав свою власну битву. Кожного разу, коли він стояв на сцені перед тисячами людей, він відчував себе на вершині світу. Але коли вогні згасали і натовп зникав, на нього навалювалася темрява. Він відчував тиск слави, яку отримав так швидко, і іноді цей тягар здавався нестерпним.

Він часто замислювався, чи міг би жити по-іншому. Сцена стала його домом, але разом з тим вона забирала в нього найважливіше — час з Еллісон. Йому здавалося, що він поступово віддаляється від неї, і кожен їхній спільний вечір більше нагадував зустріч двох чужих людей, а не двох закоханих, які колись мріяли прожити життя разом.

Він намагався заглушити цей біль роботою, думаючи, що коли доб’ється ще більшого успіху, їхні стосунки знову стануть міцними. Але що більше він працював, то сильнішою ставала відстань між ними.

Одного разу, під час чергової репетиції, Джейсон несподівано зупинився і згадав, як вони з Еллісон танцювали разом під зоряним небом того вечора, коли вперше познайомилися. Ці спогади були настільки яскравими, що вони заполонили його свідомість і він відчув сильне бажання повернутися до того часу, коли все було простіше.

“Чому ми не можемо бути такими, як тоді?” — запитував він себе. Але відповідь завжди залишалася невідомою.

Того ж вечора, після тривалої відсутності, Джейсон повернувся додому. Еллісон сиділа на балконі, мовчки дивлячись на вогні міста. Вона навіть не помітила, як він увійшов у кімнату. Він підійшов тихо, ніби боячись порушити цю тишу.

“Еллі?” — тихо покликав він, сідаючи поруч. Вона обернулася до нього, і в її очах він побачив те, що боявся побачити — сум, біль і питання, на які він не міг відповісти.

“Джейсон,” — її голос звучав тихо, майже шепотом. “Ми все ще любимо один одного, правда?”

Він нахилив голову, дивлячись на неї. “Звісно, що люблю.”

“Але що це за кохання, якщо ми постійно віддаляємося?” — запитала вона, не відводячи погляду.

Це питання змусило його замислитися. Вона була права. Їхнє кохання було сильним, але це не заважало їм усе більше відчувати відстань між собою.

“Я не знаю, як ми опинилися тут,” — зізнався він, тремтячим голосом. “Але я знаю одне: я не хочу тебе втратити.”

Еллісон зітхнула і притислася до нього, шукаючи в його обіймах захисту від світу, який, здавалося, руйнував їхні почуття. “Я теж не хочу втратити нас,” — тихо промовила вона. Але їхня прірва вже була занадто глибокою, і обидва це відчували.

Після того вечора, коли вони сиділи в тиші, Джейсон і Еллісон намагалися повернутися до того, як все було раніше. Вони стали проводити більше часу разом, намагаючись знайти те саме почуття єдності, яке колись робило їх непереможними. Проте кожна спроба нагадувала їх про відстань, яка непомітно виникла між ними.

Одного ранку, коли вони прокинулися після пізнього вечора в студії, Еллісон вирішила провести час на самоті. Еллісон пішла до улюбленого кафе в центрі міста. Вона завжди любила сидіти там біля вікна, спостерігаючи за життям міста, і саме тут часто черпала натхнення для своїх картин. Раніше, кожного разу, коли вона занурювалася у творчий процес, світ зникав, і залишалися лише її почуття, які вона виливала на полотно. Але цього разу, сидячи за столиком і дивлячись на біле полотно перед собою, вона відчувала порожнечу.

Її думки весь час поверталися до Джейсона, до тих слів, що вони сказали один одному. Вона відчувала, як тяжкість слави, яка здавалася блискучою і захопливою, поступово знищувала їхнє кохання. Їй здавалося, що вона більше не може дихати в цьому світі постійного спостереження, де кожен їхній крок ставав темою для обговорень.

Раніше вона була тією, хто сприймав славу як частину життя. Вона знала, як справлятися з увагою, зі статтями про її особисте життя. Але тепер, коли в її життя увійшла любов до Джейсона, все змінилося. Вона вже не могла бути тією безтурботною дівчиною, яка усміхалася для камер. 

Еллісон, сидячи за столиком почала повільно малювати лінії на чистому полотні. Але натхнення, яке раніше виливалося природно, цього разу не приходило. Її рука зупинилася на півдорозі, коли уява, замість яскравих образів, принесла лише плутанину думок. Вона відклала олівець, схиливши голову на руки, і відчула, як її серце наповнилося незрозумілою тугою.