13 розділ

У кімнату доноситься приємний запах, мабуть, з кухні. Я розплющую очі та на мить їх зажмурюю через яскраві промені, що осідають візерунками на прозорих шторах і торкаються мого обличчя. Потягнувши руки вверх я з усмішкою обертаюся на іншу сторону очікуючи побачити поряд з собою Артема. Натомість мою увагу привертає тільки пуста подушка, на якій сьогодні він спав. Самого хлопця нема.

Я ще раз вдихаю запах та піднімаюся з ліжка з метою вирушити на кухню. Звук якихось приборів дає мені зрозуміти, що Артем знаходиться саме там. Коли я доходжу до кухні то впираюся руками до стіни, крадькома споглядаючи за Артемом, який зайнятий за кухонною стійкою.

У правій руці він тримає ніж, вправно нарізаючи на тарілку овочі. З кожним його рухом я все більше піднімаю погляд на його накачані біцепси, які видніються з-під коротких рукавів чорної футболки поло.

Мої очі розширюються коли Артем мене помічає. Я продовжую непорушно стояти у тій самі позі. Навіть не помітила, як підняла ліву стопу, зігнувши коліно.

-Доброго ранку, - чомусь трохи сором’язливо кажу я.

Артем оглядає моє тіло і карі очі зупиняються на моїх ногах.

-Доброго ранку, - після пильного погляду він дивиться в мої очі. Хлопець залишає процес готування сніданку та впирається руками в боки. -Ти знаєш як це називають?

-Що? - ледь чутно запитую.

Хлопець починає прокладати повільні кроки до мене. Він зупиняється на неймовірно близькій дистанції поряд, що змушує моє серце пропускати шалені удари.

-Покарання, - він зітхає. - Вчора я ледь стримувався коли ми разом спали в ліжку, і тепер, коли ти так спокусливо стоїш у цій піжамі, - він кладе руки на мою талію та обережним ривком затягує в свої обійми. - Знаєш, це наче боротьба з самим собою.

-То може не треба стримуватися - кидаю викликом я. Я нахиляю голову вбік, дозволяючи довгим пасмам розсипатися по спині. Коли почуття беруть наді мною вверх я сміливо обіймаю долонями Артема за шию, не зводячи з нього очей.

-Олександро, скільки разів я казав, що ти граєшся з вогнем?

-Один Два... Вже не згадаю, - я ніби задумуюся.

І коли я майже за крок, щоб щось додати, Артем припиняє цю розмову, з напором притискаючись до моїх губ. Я ледь втримуюся на ногах, щоб не впасти. Пальцями я починаю водити по гарячій шкірі на його шиї, а згодом занурюю їх у коротке волосся. Однією рукою він робить теж саме з моїм волоссям. Його губи м’які, піддатливі, вимогливі і такі приємні на смак, що мені постійно хочеться відчувати їх на собі, на кожній клітинці шкіри.

У перерві між поцілунками я відчуваю неприємний тиск у животі. Коли це повторюється я ледь відсторонююсь від Артема, обводячи долонями його лікті. До горла підкрадається терпкий смак від алкоголю, тому я швидко обертаю голову вбік, щоб ненароком не вдихнути на Артема. Господи, вчорашня ніч досі переслідує своїми негативними відбитками. Навіть такий прекрасний момент вдалося зіпсувати. Який же сором.

-Як ти почуваєшся? - схвильовано запитує він та повертає моє обличчя до свого.

-Нормально, - я важко ковтаю та відганяю той паршивий осад, що засів усередині. - Вибач.

-За що?

За свою вчорашню поведінку.

-Мушу визнати, п’яною ти виглядаєш дуже кумедно.

-Точніше, божевільною, - я насуплюю губи, відтворюючи у пам’яті всі ті події.

-Але я люблю тебе будь-якою.

Від цих слів я не можу стримати щирої усмішки, що розпливається по моєму обличчю. Артем також усміхається. Я засуваю руки за його плечі, пригортаючи голову до міцних чоловічих плечей. Тепло ковдрою лягає на моє тіло, даруючи безпеку та любов, яку я завжди боялася не отримати через свої страхи, коли постійно жила в самотності. Кажуть, батьківську любов не замінити, та чому тоді у мене складається відчуття, що тепер я маю навіть більше, ніж те, що описують в книгах про мамині секрети з донею та веселощі на дворі у присутності тата?

Після міцних обіймів ми сідаємо до столу, який переповнений різними видами страв. Сирна тарілка, свіжі овочі, канапки з авокадо та червоною рибою, а на десерт для кожного тарілка зі стопкою панкейків, политих медом і доповнених на вершині спілою малиною.

Очі бігають кожним витвором, і я вагаюсь, що спробувати першим.

-Ти був у магазині? Не пригадую, щоб мій холодильник був такий повний -беру в руку виделку, підсуваючи до себе панкейки. Зрештою, солодке завжди для мене в пріоритеті, тим паче зважаючи на те, що така їжа була для мене деякий період під забороною, тепер хоч і не часто, але я можу собі це дозволити.

-Так. Поки ти спала я хотів щось приготувати, але крім якоїсь зелені і фруктів в твоєму холодильнику мені нічого не вдалося знайти. Як ти взагалі таке їж?

-Це просто дієта. Ну, правильне харчування.

-Дієта - дивується. – Тобі слід вживати щось більш калорійне, ти й так така в мене худенька.

Артем усміхається і простягає виделку з шматком панкейку до моїх вуст.  Я з насолодою ковтаю.

-Але так я почуваюся дуже добре. Ти не повіриш, вчора я вперше так напилася. До того часу я взагалі не вживала алкоголь, навіть трішки, - на автоматі зізнаюся я, тільки після цього усвідомлюючи, що бовкнула зайвого.

- І що тоді змінилося? - недовірливо запитує він.

-Я, - починаю сміятися. - Давай снідати. Так, що це у нас...

Усю увагу я намагаюся сконцентрувати на їжі, щоб відволікти Артема від думок, які точно породила у його голові своїми словами. Навіть такі незначні моменти та відкриття маленьких секретів можуть розкрити найбільшу мою правду. А цього я аж ніяк не можу допустити.

Коли шматочок панкейку  вкотре потрапляє мені в рот, я не можу стримати захвату від цього смаку. Очі інстинктивно заплющуються. Коли я знову повертаюся до реальності, ловлю на собі захоплений погляд Артема.

-Це дуже смачно, - з вдячністю кажу я.

Я здригаюся, як тільки його палець торкається кутику моєї верхньої губи. Артем лагідно потирає її, забираючи залишки меду.