12 розділ

Як тільки прохолодний вітер торкається мого тіла, я тут же здригаюся. Завжди дивувалася своїй особистості: неважливо чи спекотне літо чи морозна зима, мені завжди холодно. Особливо вечорами, навіть якщо вони такі літні, теплі.

Моє волосся встигає прилипнути до губ, і перші ніж я тягнуся рукою, щоб прибрати його, Артем втручається першим.

Ми зупиняємося біля охоронників на вході до клубу. Очима я із захопленням дивлюся на Артема, руки якого вправно та обережно забирають з моїх вуст неслухняні пасма. На мить його погляд затримується на мені, а чоловічий великий палець ніжно торкається моєї верхньої губи.

-Я казав тобі, яка ти сьогодні гарна? – запитує і я не можу стримати усмішки.

-Ні.

-Тоді кажу зараз. І ця сукня, - опускає очі вниз, бігаючи кожним сантиметром сукні. – Ти неймовірна в ній.

-Дякую.

Я піднімаюся навшпиньки, бо чомусь мені хочеться його поцілувати. Коли наші вуста з’єднуються, я відчуваю, як всередині все розпливається від тепла. Гарячі іскри відбиваються в серці, пульсують внизу живота.

Відсторонюючись від його губ, я знову кидаю на нього закоханий погляд.

-Ти зводиш мене з розуму, - похитує головою, а тоді з новою силою притискається до моїх губ.

Умілі долоні проходяться моєю талією, досліджуючи на дотик частини тіла, що ховаються за тканиною шифонової сукні. Артем притягає впритул до себе, але я навіть не розумію, як в мить мої ноги підкошуються, а черговий напад нудоти змушує мене відійти та розірвати поцілунок.

-Вибач, я просто…

-Іди сюди, - Артем хапає мою руку, і схилившись додолу, підіймає мене на руки.

Я вражено ахаю, обіймаючи однією долонею його шию, кладучи іншу на його груди.

-Ти що робиш?  - від несподіванки кажу я, хоча насправді мені дуже подобається бути на його руках. Тут не посперечатися з якою силою він мене тримає, що ніколи не дозволить мені зісковзнути та впасти. А зважаючи на те, що сьогодні я трохи випила, він робить все навіть дуже правильно.

-Якщо ти трохи ще твереза, то мабуть, повинна пам’ятати, де ми припаркували машину.

Прокручуючи у голові його слова, я згадую, що через велику кількість людей, що сьогодні бажали відпочити в клубі, ми добряче витратили часу, щоб знайти бодай хоч якесь місце для паркування автомобіля.

Коли я озираюся по сторонах, де в кінці вулиці впізнаю великий фонтан, а до нього йти далеченько, розумію, що поруч з парком якого Артем і залишив свій автомобіль.

-Ну ні, - розчаровано протягую я.

-Так так, - ніби навмисно глузує з мене.

-В такому разі ти просто мусиш мене понести, бо мої ноги вже не витримують цієї землі. Ще й так натанцювалася, що здуріти можна.

- Ти забула додати: напилася, - з саркастичною посмішкою каже він, дивлячись мені в очі.

-Артеме, ми сьогодні підемо чи тут й залишимося?

Трохи насуплюючись, я кидаю на нього серйозний погляд, спонукаючи, щоб він нарешті почав іти та перестав докучати мені своїми словами. Чесно кажучи, почуваюся я не дуже, тому коли хлопець починає нашу дорогу, несучи мене на руках, я радію як маленька дитина, хоча не показуючи цього.

За дві хвилинки ніхто не мовляє й слова, але дурна спонтанна ідея встигає з’явитися в моїй голові.

Спочатку я дивлюся на Артема, очі якого блукають нічним видом місту, мабуть, в пошуках правильного напрямку до його машини, а потім я опускаю погляд вниз у пошуках своєї сумочки.

Дивлячись, що вона надіта через плече, я забираю руку з шиї Артема, допомагаючи собі іншою потягнути блискавку на сумці. Недовге копирсання дає свій результат і я виймаю свій телефон.

Мої швидкі рухи змушують Артема глянути на мене, він не втримується, щоб не запитати, що вже я собі знову надумала.

-Що ти там шукаєш?

Я махаю телефоном перед його очима і відповідаю з усмішкою:

-Хочу дещо зробити.

-Що саме?

Але на це запитання відповіді він вже не отримує, і я, тримаючи невеличку інтригу, здаюся та розблоковую телефон, услід за чим натискаючи на значок камери.

Хоч картинка перед очима трохи плавуча, мені вдається увімкнути режим відео, перемикаючи його на передній фон. У темній вулиці, де нас огортає місячне світло, камера хапає моє велике обличчя. Я витягаю руку на відстань, так, щоб наші з Артемом обличчя повністю помістилися в курсив.

-Ти хочеш мати на згадку, як сьогодні відсвяткувала свій день народження? – з догадками запитує він.

-Ні, це для тебе, - наводжу на нього загадковий погляд, піймаючи у його виразі обличчя неясність.

-Не зрозумів, - кутик його губ здригається.

Це змушує мене розсміятися, і я нарешті переводжу погляд на камеру, вмикаю запис та починаю говорити:

Це відео для мого коханого, Артема. У свій день народження я хочу сказати, як сильно його кохаю. Ну добре, сьогодні я програла у нього спір. Але начхати на це. Я кажу те, що кричить моє серце.

Паралельно зі своїми зізнаннями я озираюся на Артема, потім знову в камеру.

Я дуже сильно кохаю тебе. І нехай весь світ почує ці слова.

І справді, ці слова я кричу на повний голос. Мені не соромно, бо й справді, нехай всі знають, що я кохаю цього чоловіка.

Тобі на згадку про божевільну дівчину, яка так несподівано увірвалася в твоє життя.

Договорюючи, я не збагну з якої причини, але в моїх очах починає щипати. Я кліпаю декілька разів та вимикаю камеру, перевіряючи чи збереглося в галереї це відео. Та насправді мозок пробирає думка, що яка я щаслива, маючи Артема. Він поряд, і більше нічого мені не треба.

-Саш, Саш… - Артем не зовсім голосно озивається до мене, і тільки на третій раз я повертаю до нього обличчя.

Записуючи відео, я навіть не помітила, скільки метрів ми вже подолали. Звичайно, це не відчувалося, коли ти в обіймах таких сильних рук, під враженнями закоханості.

-Я теж тебе кохаю. Вперше і по-справжньому.

Артем призупиняється. Він проскановує моє обличчя, а потім пригортає міцно до себе та цілує. Неслухняна долоня тягнеться до його обличчя, проводячи рухи по чітких вилицях. Мої губи потерпають від приємних відчуттів його губ та акуратної невеликої бороди, яка лоскоче мої щоки.