9 розділ

Я розплющую очі від теплого дотику, який відчувається на кожній частинці мого обличчя. Артем лагідно кружляє пальцями по моїх щоках, забираючи з очей передні пасма волосся. Сонними очима я зустрічаю його усміхнений погляд, який не потребує слів.

Артем спирається ліктем до подушки, кладучи долоню за голову.

-Сьогодні ти не втекла, - каже хлопець, мило усміхаючись.

Його слова змушують мої вуста розтягнутися в широкій усмішці. Не знаю звідки береться ця засоромленість, бо я в мить прикриваю долонями свої очі.

Я очікую почути щось від Артема, але натомість ловлю мовчанку. Розплющую очі, зустрічаючись з хлопцем глибокими очима. Усмішка з губ падає, розуміючи, що тепер все по-інакшому. Учора ми зізналися у наших почуттях, і тепер це нова відповідальність. Відповідальність за наші відносини, де нема місцю дурнуватим іграм та безглуздим ревнощам. І, тепер, коли я дивлюся на цю людину, розумію, що моя боротьба була не марною. Доля подарувала мені його – новий сенс мого життя.

-Артеме, я більше нікуди від тебе не втечу, - тихим голосом кажу я, тримаючи у ньому всю ніжність та тепло.

Прикладаю долоню на його щоку, великим пальцем її погладжуючи. Та раптом Артем накладає на неї свою долоню, змушуючи мене затремтіти.

Його пальці починають гладити шкіру, опускаючись по всій довжині руки.

-Кохаю тебе, - нахиляється ближче та припадає до губ.

Я навіть не встигаю щось сказати, або збагнути, бо через декілька хвилини ми знову поринаємо у пристрасні поцілунки та обійми, повільно зникаючи за бежевим покривалом ліжка.

Поки Артем пропадає у душовій кабінці, звідки долинає тихий звук струменів води, я пораюся на кухні, виймаючи на тарілку посмажену яєчню. Прикрашаю це кружечками помідорів та огірків, а запах з тостеру дає зрозуміти, що коричневі хлібці вже готові.

У не зовсім глибокій посудині виделкою розминаю стигле авокадо, додаючи у суміш трохи солі та перцю. Потім накладаю її на хрусткі гарячі тости, заодно пробуючи на смак.

Раптом кімнату починає заповнювати запах чоловічих парфумів. Мої губи розтягуються в усмішці, коли спина зустрічається з чоловічими грудьми. Чоловік впирається обома руками навколо мене у кухонну стійку та занурюється у моє зв’язане волосся, торкаючись губами голови. Мої руки зайняті приготуванням сніданку, але тіло інстинктивно тягнеться до Артема. Думками я знову поринаю у сьогоднішню ніч.

-Ти швидко, - кажу я, обертаючись до нього обличчям.

-Ну, я пропонував прийняти душ разом, але ти відмовилася. Тому робив все максимально швидко, щоб скоріше прийти до тебе, - каже Артем, слідкуючи за діями моїх губ.

А й справді. Дивлячись в карі очі, які буквально поїдають моє тіло, мені так важко стриматися, щоб не піднятися навшпиньки та у відповідь на його бажання нестримно поцілувати ці пухкі губи.

-Не роби так, - тихенько попереджає Артем, напружуючи м’язи на обличчі.

-Як? – роблю невинний образ обличчя.

Артем продовжує тримати себе в руках, не зводячи з мене наскрізного погляду. Я ж стаю на крок ближче та лагідно кладу долоню на сильне плече.

-Коханий, нам потрібно зробити це прямо зараз, інакше… - піднімаюся навшпиньки та кажу я, майже дихаючи в його вуста. Артем робить глибокий вдих, розмикаючи вуста для наступних дій. Таки вдалося змусити його піддатися моїй майстерним грайливим навичкам.

-Сніданок, - різко вигукую я, киваючи поглядом на їжу позаду мене.

Я хочу взяти до рук обидві тарілки, але раптом Артем підходить ближче, охоплює руками мою талію, і через мить моє тіло опиняється на кухонній стійці. Я вражено ахаю, слідкуючи за його голодним поглядом. Як же сильно мені подобається ця його непередбачуваність, сміливість, бажання…

Мої ноги інстиктивно розсуваються, дозволяючи Артему комфортно розміститися поміж ними. Здавленими долонями стискаю холодну деревину стійки, намагаючись втихомирити шалене серцебиття.

-Що ти робиш? – ледь чутно запитую я.

Артем тримає моє запитання у невеличкій мовчанці, нібито і не потрібно щось тепер казати. Його руки сміливо починають ковзати моєю тілом, зачіпаючи найчутливіші частинки мого тіла. Потім обережним рухом охоплюють пружні стегна, а сам хлопець нахиляється впритул до мого обличчя.

-Цілую тебе, - пошепки каже він, дивлячись мені в очі.

Не встигаю збагнути, як Артем швидко від слів переходить до дій. І, я, бажаючи цього так само сильно як він, хапаюся долонями за комір його сорочки, цілуючи хлопця у відповідь. З голови вилітає все, дихання збивається, натомість усередині розгорається вогонь, а приємні відчуття проскакують у кожній клітинці мого тіла.

Я навіть не помічаю, коли сорочка повільно спадає з моїх плечей, оголюючи тіло. Мені було б все одно, адже переді мною кохана людина, та це докорінно змінює всю ситуацію. Уночі, у кімнаті без жодної частинки світла ми проводили ніч, досліджуючи кожного немовби наосліп. І це було чудово – Артем не зміг помітити білу пряму лінію на моєму тілі… Так, він міг відчути, але не побачити.

Моє серце зупиняється, як тільки чоловіча рука лягає на правий бік талії, проводячи рухи по цьому шраму.

-Це що? – запитує хлопець, відсторонюючись від мене.

Я набираю повні груди повітря, пробираючи у голові всі можливі переконливі відповіді на його запитання. Артем же уважно слідкує за моїм тривожним обличчям, а тоді обережно проводить пальцем по шраму.

-У дитинстві необережно впала на скло. Було нестерпно боляче, бо уламок проник всередину, тому лікарі були змушені робити невеличку операцію. Цей шрам завжди мені нагадує про той день, - я намагаюсь впевнено звучати, хоча всередині все перевертається від страху, а спогади вкотре спливають у пам’яті.

-Дивно… - хмикає він, - такий рівний.

Я встигаю зрозуміти, що Артем дещо сумнівається у моїх словах. Але через секунду він додає:

-Моя ж ти маленька. Не уявляю, як тобі було боляче.

Хлопець обводить мене ніжним поглядом, а тоді схиляється, торкаючись губами до шраму на моєму тілі. Я затамовую подих, не зовсім розуміючи, що він робить. Але його теплі вуста й слова вже встигли обігріти найболючіші рани на моєму серці.