8 розділ

Я так сильно хочу заснути, але кожна наступна спроба марна. Перекручуюсь на ліжку сотий раз, але заспокоїтися не вдається. Зрештою, я повертаюся у звичайне положення, втупляючи погляд на голу стелю. Годинник видає дванадцяту годину, відбиваючись у кімнаті голосним відлунням. Рукою я стискаю постільну білизну, а маленьке кільце у вигляді коронки завдає незначного болю. Усередині все палає від злості, і навіть фізичний біль не в змозі це вигнати.

Відчуття, ніби мене обплювали, облили багнюкою, в якій я потонула з головою. Я справді йому довірилася. Чого було лише вартий його один погляд, який так і кричав про кохання. А ті обіцянки, які наче птах легко злітали з його вуст

Моя уява вже починає вимальовувати їхні обличчя, які запально фігурують у непристойних сценах. Після успішної угоди вони повертаються у готельний номер, який зняли для обох. Артем, під впливом її грайливості, не стримується і цілує її червоні губи. Пальці хлопця проходяться її талією, а потім залізають під коротку сукню, стискаючи пружні сідниці. Еля здирає з нього сорочку, а він знімає з неї сукню, легко штовхаючи на ліжко. А потім…

Я махаю головою в різні боки, відганяючи ці пусті та дурні фантазії. Але, якщо це правда? Звичайно, це може бути правдою. Ще тоді, в клубі, я помітила їхній особливий зв'язок. А коли Діна сказала, що у минулому вони були парою, все стало аж надто зрозумілим.

Господи, що зі мною? Мабуть, я повинна визнати, що до біса його ревную. Так сильно ревную, що не готова ділити його навіть із співробітницями. Та що там, я ні з ким не хочу його ділити. І навіть якщо це тільки ділова поїздка, це ніяк його не виправдовує. Принаймні тоді, коли Артем зізнався у почуттях, просивши дати йому шанс. А потім запросто збрехав, уникнув того факту, що їде з колишньою.

Так дивно, але у мене ніколи не виникало підстав для сумнівів. Можливо, йому просто дуже добре вдавалося грати роль у принца на білому коні, який хоче оберігати свою беззахисну принцесу від сліз та негараздів

Але це не так. За свої двадцять два роки я пережила багато. Болюча втрата батьків, підла зрада коханого, випробування, вистраждані болем, сльозами, розчаруванням та зневірою у життя…

І коли я була за крок, щоб накласти на себе руки, зрозуміла найголовніше. Я повинна жити, боротися за життя. І ніхто, абсолютно ніхто мене не зламає.

Тому, тепер я гордо підніму голову, не дозволяючи Артему побачити мої засмучені очі та пригнічений стан. Я буду грати його ж правилами, тільки за моїм сценарієм.

Звук повідомлення відриває від думок, але я не зважаю. Бо знаю, що це він. Сьогодні Артем намагався додзвонитися до мене багато разів, але я ігнорувала. Навіть не дивилася, що він писав.

Після того, як кава залишила гіркий присмак у роті, а серце наповнилося гнівом, я побігла додому, зачинившись на самоті у спальні. Навіть нормально з Діною не попрощалася.

Коли телефон вкотре звучить тим самим звуком, я не витримую та тягнуся до нього. Бажання вимкнути його та нарешті заснути.

“Сашо, якщо ти прямо зараз не відчиниш двері, то я клянуся, що виламаю їх.

І байдуже, що вже опівніч. Сусідами чи поліцією ти також мене не злякаєш.”

Мені слів бракує, щоб дати цьому якесь логічне пояснення. Я досі не можу відвести очей від яскравого екрану телефону, де невелике повідомлення засліплює очі. Але що до біса відбувається? Артем же мав повернутися тільки у вівторок. Та чомусь він тепер стоїть біля дверей моєї квартири, ставлячи мене перед фактом.

Я швидко збираюся з думками, і розумію, що моя образа не вирішить ситуацію, а навпаки, зробить гірше чи залишить у невідомості. Мені треба його побачити та дізнатися все. Тільки не обіцяю, що зможу себе контролювати, знаючи усю правду.

Збираючи всю сміливість в кулаки, я швиденько злізаю з ліжка та прямую до вхідних дверей. Я ще не побачила його, але серце вже шалено б’ється в грудях. Непомітний холод пробігається моїм голими руками, і я трохи здригаюся. Ні, потрібно заспокоїтися.

Я наважуюся перевернути ключ у дверях та дещо невпевнено відчиняю їх.

Перед моїми очима постає Артем у всій красі, тримаючи у руках букет троянд. Його очі уважно вдивляються в моє обличчя, а вуста розтягуються у широкій усмішці. Я намагаюся бути спокійною, щоб не дати йому добрячого ляпаса. Як він сміє так нахабно посміхатися, після того, що зробив?

Мені вдається не реагувати на його появу, і навіть цим яскравим квітам не під силу зняти з мого обличчя крижану маску, покриту у поєднанні з гнівом та образою. Я непорушно стою на порозі кватири, схрещуючи руки на грудях.

- Сашунь, що з тобою? – Артем помічає, що щось не так.

Мовчанням я ігнорую його слова, відвертаючи голову вбік. Роблю вдих та видих, втихомирюючи прискорений темп серцебиття.

Але раптом… Чоловік різко заходить всередину, мало не збиваючи мене з ніг. Артем встигає спіймати мене за талію, а потім нахиляється до моїх губ. Я хочу відвернутися, або взагалі вдарити його. Але під його сильною хваткою це важко зробити.

- Відпусти мене, - кажу я, ніби наказуючи. Сама дивуюся, як змогла це сказати.

- Ні, - категорично заперечує він, - я так скучив. Кожну секунду думав про тебе, і тому…

Я не дозволяю йому договорити, перебиваючи його. Не хочу чути цю солодку брехню.

- І тому проводив час з колишньою, так? – випалюю я, штовхаючи його в груди.

Моє обличчя покривається ще більш злісними фарбами, і я не приховую цього. Навпаки, я уважно дивлюся в очі цього негідника, чекаючи на подальші дії. Цікаво, чим саме він буде виправдовуватися та робити з себе невинного?

Я спостерігаю, як Артем обертається та зачиняє двері. Ну і добре, нікому не потрібно ставати свідком наших розбірок.

На порожню поличку хлопець кладе квіти, а тоді повертається на місце поруч зі мною, але я відходжу на декілька кроків назад, тримаючи дистанцію. Тепер мої груди здіймаються від важкого, нерівномірного дихання. І так. Мені не тільки образливо, а й боляче. Бо я справді його покохала.