7 розділ

Артем дотримав свого слова. Точніше кажучи, і досі продовжує. Сьогодні тиждень, як ми почали зустрічатися, і кожен проведений разом день був неймовірний. Усе було казково, навіть не дивлячись на те, що нам вдавалося зустрічатися лише після роботи.

Кожного дня ми старалися обідати разом, а потім за традицією проводити спільні вечори. Здебільшого, після закінчення робочого дня Артем забирав мене та відвозив додому, після чого хлопець залишався на чай. Ми розмовляли про будь-що, сиділи на дивані, даруючи найтепліші відчуття в обіймах. Артем ні разу не натякнув, щоб залишитися на ніч, а я й не пропонувала. Не те, щоб я не хотіла чи боялася. Навпаки, мені так важко стримуватися, коли він дивиться на мене поглядом, який готовий буквально взяти мене в полон.

Був й день, коли Артем повертався з роботи дуже втомлений, і я не могла не помітити цього. Я буквально змушувала, гнала його додому, щоб відпочити. Натомість його автомобіль зупинився біля мого під’їзду, а сам Артем довго дивився на мене наче на єдину річ у його світі, яка мала для нього значення. Потім хлопець нахилився ближче, та ніжно торкнувся моїх губ. У ту мить усе інше втратило значення. Тільки ми. Тільки відчуття його тепла, його любові, що огортала мене, наче найнадійніший захист у цьому хаотичному світі.

Я добігаю з спальні до кухні, звідки телефон розривається від настирливого дзвінку. Це точно Діна.

- Сашо, привіт. Мені потрібна твоя допомога, - кричить дівчина у слухавку, захикуючись.

- Що сталося? – цікавлюся я.

- Я не можу визначитися з сукнею на завтрашній вечір, - дещо засмучено каже моя подруга.

- Якою сукнею? Ти про що? Який вечір? – не можу збагнути, про що йде мова.

- Я поясню все потім. Будь ласка, допоможи. Я в центрі, чекаю на тебе, - швидко промовляє вона, а тоді кидає слухавку.

Я ще раз дивлюся на екран телефону, де висвічується закінчений дзвінок. Закочую очі та вдихаю глибокий ковток повітря.

Діна завжди була такою непередбачуваною та спонтанною. Тому я абсолютно не здивована її проханням. Попри те, що сьогодні довгоочікувана субота і мені зовсім не хотілося б кудись іти, відмовити Діні я не можу. Хоча, може такий поворот подій на краще. Артем й так вчора поїхав у ділове відрядження, попередивши, що повернеться тільки наступного тижня. Вчора ми встигли побачитися перед його від’їздом. Я так сильно не хотіла його відпускати, навіть якщо на декілька днів. Ми довго стояли коло мого під’їзду, насолоджуючись теплими обіймами та трепетними поцілунками. У грудях стискало, коли його рука відпустила мою долоню, після чого Артем сів у автомобіль та завів двигун…

Сьогодні вранці я прокинулася і зрозуміла, як сильно за ним сумую. Ці дні в очікуванні здаються такими довгими та самотніми. Скоріше б той вівторок, щоб побачити його.

Швиденько збираюся, одягаючи найзручніший одяг, наносячи легкий макіяж. Кидаю погляд на годинник, і розумію, що ще декілька хвилин, і автобус мене залишить. Не гаючи часу, я виходжу з квартири та закриваю її на ключ. На щастя, ліфт вже полагодили і мені доведеться спускатися по старим сходинкам.

Сьогодні погода чудова. Так і хочеться підстрибнути до небес і кричати про своє щастя. Я проходжу дві вулички та звертаю на ліво, де вже видніється автобусна зупинка. На останній хвилинні мені вдається спіймати автобус, та застрибнути всередину…

- То куди ти завтра плануєш іти? – запитую я, проводячи рукою по ряду з сукнями.

- Ми йдемо, - поправляє Діна, обертаючи до мене свій погляд.

Я зацікавлено схиляю голову убік, спостерігаючи за виразом її обличчя.

- Не зрозуміла, - тихіше кажу я.

-Завтра ж неділя. Відверто кажучи, я хотіла, щоб ми сьогодні пішли в клуб, але мій гардероб виявився порожнім, складаючись лише з джинсів та сорочок. До речі, якщо ми вже тут, то підберемо також щось для тебе, - усміхнено пропонує вона, розглядаючи у руках срібну сукню з блискітками.

На мить я створюю мовчанку, подумки підбираючи потрібні слова. У голові досі звучать слова Діни, але нізащо. Піти у клуб – не найкраща ідея, коли ти в стосунках. І навіть якщо Артем не у місті, я не можу так з ним вчинити.

Вдихаю та видихаю через ніс, збираючись все пояснити.

- Вибач, але я не можу, - ледь чутно кажу я.

- У тебе якісь плани? – запитально вдивляється в моє обличчя. – Як тобі ось ця сукня? - Діна показує ту саму срібну сукню.

- Ні, я просто… Гадаю, Артем не буде у захваті від цього, - швидко промовляю я, дивлячись, як сукня з рук Діни вислизує, падаючи не підлогу.

Подруга дивиться на мене великими очима, розмикаючи вуста.

- Що ти сказала? – явно вражена перепитує вона.

- Ми зустрічаємось, вже тиждень, - спокійно пояснюю я, хоча всередині все гудить від дивного хвилювання.

- Ти ж не маєш на увазі мого начальника?

- Його самого, - підтверджую свої слова.

Діна декілька разів кліпає очима, а тоді сідає на маленький диванчик для гостей. Сказати, що вона ошелешена – це нічого не сказати. Чесно кажучи, мені навіть трохи соромно. Вона – моя найкраща подруга, яка буквально знає кожен мій крок, але чомусь я вирішила тримати поки все в таємниці.

- І ти тільки тепер мені про це говориш? – дещо сердитим голосом та з серйозним обличчям каже вона.

Я стискаю губи, усвідомлюючи свою провину. Я опускаюся на місце навпроти неї та хочу все детально розповісти.

- Діно, не ображайся, будь ласка, - щиро кажу я.

Дівчина на хвильку обертає голову до вікна, а тоді пронизує мене своїми уважними очима.

- Так, я трохи серджуся, адже ти все приховала. Ти для мене наче сестра, і я більше за все хочу, щоб ти була щаслива. Я хочу бути впевненою, що біля тебе чоловік, який ніколи не зрадить та не образить. Ти вже забула, як тоді страждала через Гната? – нагадує вона дні, після чого я поклялася ніколи більше не закохуватися.

- Не порівнюй. Це інше. Гнат виявився слабким та боягузливим чоловіком. Але я не тримаю на нього образу. Зрештою, не кожен захоче губити своє майбутнє заради людини, приреченої на біль та смерть.