6 розділ

Мої очі зосереджено вдивляються в меню, а руки перегортають сторінки в пошуках ідеальної страви. Але тут настільки багатий вибір, що визначитися стає складно.

- Може, щось порекомендуєш? – опускаю папку з меню на стіл, спрямовуючи погляд на Артема.

Насправді я пропонувала піти, та прогулятися у парку, але Артем наполіг на тому, щоб спочатку ми пообідали, а потім поїдемо куди я захочу. Досі не можу повірити, що наважилася на цей крок. Але дивлячись на щасливу себе, щасливого його, все інше стає геть неважливим.

- Звісно, - радісно погоджується він, показуючи на якусь страву у меню. – Ось ця паста з морепродуктами дуже смачна. Вона завжди залишається для мене у пріоритеті.

Я тут же трохи скривлююся, і Артем це помічає.

- З дитинства не можу терпіти морепродукти, - зізнаюся я, нахиляючись ближче до нього.

Хлопець починає сміятися, а потім застигає на моєму обличчі. Я зацікавлено схиляю голову убік, кокетливо йому підморгуючи.

- Ти така красива, - каже він, не зводячи з мене зачарованих очей.

- Дякую, - відповідаю я, намагаючись приховати у погляді ніяковість. – Як щодо солоденького? - усміхнено пропоную я.

- А як же фігура і все таке інше? – запитує Артем, зводячи обидві брови.

- Хіба це важливо? Не можна забороняти своїм істинним бажанням, хіба не так?

Хлопець махає головою, концентруючи увагу на сторінці десертів в пошуках чогось смачного. Його очі детально блукають кожною назвою, а вказівний палець проходиться зверху донизу. Ну і гаразд, таки допоможу йому і заодно відкрию свій найулюбленіший пиріг.

Я тикаю пальцем на один десерт, одразу його впізнаючи.

- Яблучний штрудель, - каже Артем, читаючи назву.

Карі очі піднімаються до рівня моїх, проходячись кожним сантиметром мого усміхненого обличчя.

- Обожнюю його. Це поєднання соковитих яблук та тонкого хрусткого тіста миттю відчувається, коли ти його смакуєш, - кажу я, подумки вже розчиняючи страву у роті.

-Тоді нам негайно потрібно у Відень. Місце, де готують найкращий, справжній яблучний штрудель за старовинним рецептом, - його слова збивають мене з пантелику та водночас прокидають усередині щось тепле.

- Вау, – не стримую враження. -Звідки ти знаєш?

- Не все одразу, люба, - відхиляється від відповіді, усміхаючись мені карими очима.

Ну гаразд, любий. З часом я пізнаю тебе справжнього, з усіма недоліками та перевагами. Цікаво, скільки цікавих речей я про тебе не знаю Та це не проблема. У нас достатньо часу пізнати один одного. Найважливіше – ми наважилися на цей крок, і не відступили від своїх почуттів. Найголовніше – щоб він ніколи не дізнався про правду, яку я приховала з першої митті нашого знайомства. І навіть тепер, коли Артем для мене не просто хлопець, з яким я провела ніч, я ніколи йому не зізнаюся.

- Кава? - голос Артема відриває від думок.

- Латте, будь ласка, - кажу я, зауважуючи коло нашого столику офіціанта.

Офіціант приймає наше замовлення, записуючи у маленький блокнот, та покидає нас. Раптом моя рука здригається, відчуваючи на собі ніжний дотик. Артем ніжно погладжує мою долоню, вимальовуючи незрозумілі візерунки. Ховаючи свою сором’язливість, я накриваю наші долоні іншою рукою. Декілька хвилин ми просто спостерігаємо один за одним, не видаючи жодного звуку. Я відчуваю тепло його долоні, і чую, як нестримно б’ється моє серце. У цей момент хочеться залишитися лише вдвох.

- Я боявся, що ти скажеш ні, - тихо зізнається Артем, вдивляючись в мої очі.

Його рука ще сильніше тягнеться до моєї.

- А я боялася, що більше тебе не побачу, - так само пошепки кажу правду.

Кутики губ Артема здригаються, і він не старається приховати свій задоволений погляд.

Я така рада, що ми все вирішили, не ховаючись за несказаними словами, не відкладаючи почуття на потім. Не хочу навіть думати, що якби вчора я відмовила у зустрічі, то в результаті він би прийняв це. І це була б моя винна.

Тепер моя уява малює ті дні, коли ми будемо гуляти посеред старовинних вуличок Відня разом, тримаючись за руки. Сидіти у маленькому кафе, спостерігати за панорамою міста, і їсти яблучний штрудель, розділяючи його на двох. Я не знаю коли це станеться, але одна така думка вже мене зігріває.

- Будь ласка, - раптом звучить голос офіціанта.

Він кладе на стіл дві десертні тарілки з яблучним штруделем, та одне лате.

Для себе Артем обрав еспресо.

- Дуже дякуємо, - кажу я, з нетерпінням бажаючи торкнутися смакоти.

Беру у руку виделку та ніж, обережно відрізаючи для себе шматочок. Ніжне, піддатливе тісто хрустить, а з під нього видніється багата солодка начинка. Чекати більше не можу, тому притуляю виделку до губ, широко відкриваючи рота.

Мої очі свідомо заплющуються, насолоджуючись неймовірним смаком. Ніколи не перестану любити цей шедевр.

-Тепер я розумію тебе, - голос Артема змушує підняти повіки своїх очей. -Це дуже смачно. Хоча раніше я дуже рідко звертав увагу на десерти. Зазвичай, міцна кава була прекрасним та єдиним початком дня.

- Але тепер ми можемо це змінити, - усміхнено пропоную я, зауважуючи як його погляд змінюється. Від цього Артема, справжнього Артема мене ніби піднімає до небес, де кожна хвилина поряд з ним як безкінечність, у якій я знаходжу спокій, теплий затишок та кохання.

Ще вчора я плутала розум негативними про нього думками. Я б ніколи не повірила, що він зможе закохатися та зупинитися на одній дівчині. Але тепер я бачу це на свої очі. І куди приємно усвідомлювати, що ти і є та сама дівчина.

Розумію, що про справжні почуття досить зарано говорити. Ми тільки но познайомилися, вперше відкрито поговорили. Але іноді у мене складається таке враження, ніби ми знайомі тисячі років, і я знаю його краще за всіх. Мабуть, таке часто трапляється, коли у твоє життя приходить твоя людина…

- Ти вже це зробила. Ти мене змінила, - лагідно каже хлопець, прикладаючи долоню на мою щоку. Його великий палець погладжує щічку, а потім опускається до губ.